Юристи обговорили політичну рекламу і перспективи проекту про наклеп

Насамперед юристи виразили радість у зв'язку з тим, що законопроект про наклеп успішно покинув базу ВРі на певний час зник з поля зору. Хоча, враховуючи заяви автора проекту і загальний настрій, ніхто не унеможливлює повернення до подібної ініціативи. Юристи настійно рекомендують ні в якому разі не відправляти проект у Венеціанську комісію, оскільки це може закінчитися дуже погано. Європейські експерти не зрозуміють, чим цей проект поганий для України. Усі вони родом з тих країн, де існує карна відповідальність за наклеп, але при цьому їх журналісти можуть спокійно працювати і не боятися, міркують юристи.

"Наш законодавець почав використовувати Комісію як деякого арбітра, і позитивну оцінку від Європи він сприйме як дозвіл діяти- вважає Денис Бугайпартнер ЮК "Ващенко, Бугай і партнери". - Але у будь-якому випадку не можна допустити, щоб дія цього документу поширювалася на журналістів".

Не розуміють юристи і того, навіщо встановлювати карну відповідальність за наклеп, особливо якщо згадати, що злочин повинен характеризуватися громадською небезпекою. "Я не розумію, в чому громадська небезпека наклепу- продовжує тему Олег Громовийстарший юрист МЮГ AstapovLawyers. - Нещодавно ми розрахували, що в середньому суддя суду загальної юрисдикції витрачає на вивчення справи близько 12 хвилин. Складно уявити, що при таких розкладах судді, та і слідчі зможуть належним чином розібратися із справами про наклеп".

Якщо врахувати наявність судової практики, що визначає пости в Twitter, Facebook як поширення інформації, то у разі схвалення проекту Журавского, притягувався б до відповідальності кожен другий громадянин України. Порушення в цій сфері не можна переводити в площину карного права, вони повинні вирішуватися у рамках цивільного виробництва.

Політична реклама: теорія і практика

Згідно з результатами одного дослідження, за станом на 1 жовтня витрати на політичну рекламу склали 500 млн.грн. Експерти прогнозують, що ця кампанія може стати на рівні з президентською передвиборною гонкою 2009г., а, отже, і найдорожчою парламентською кампанією. Що ж до безпосередньо самої кампанії, то її Денис Бугай характеризує як показ мод, фарс або трагікомедію, що зокрема чинить вплив і на рекламу.

Тренди виборчої кампанії 2012 за версією юриста :

1) "Нове не означає краще". Наш законодавець уперто не наслідує неформальну зарубіжну практику - не змінювати виборче законодавство протягом року перед виборами. Як результат: кожні вибори у нас нові закони (також читайте: "Чого бракує українському Закону про вибори"?- ред.).

2) Бути українцем ніколи не пізно (Кличко, Шевченко, Сацюк).

3) Сезонних міграції.

4) "Дом-2" по-українськи: законодавча ініціатива Забарского по установці камер на виборчих дільницях обійшлася бюджету в 993.6 млн грн., і при цьому навіть не гарантує можливості побачити підрахунок голосів.

5) "роздвоєння особи" або виборчі клони.

Занепокоєння у телеканалів, говорить Ірина Стройкостарший юрисконсульт ТРК "Студія 1+1", викликає питання поширення на політичну рекламу загального законодавства про рекламу. Думка більшості схиляється до того, що застосовувати треба спеціальне законодавство, проте його треба детальніше прописати (нагадаємо, проект про заборону використання дітей в політичній рекламі хочуть відправити на доопрацювання у зв'язку з тим, що зміни пропонується внести не в профільне законодавство - ред.). Одним з таких моментів є питання: як сприймати рекламу по сенсу політичну не під час передвиборної агітації? Зараз, приміром, відмічає пані Стройко, склалася практика, що до моменту реєстрації особи кандидатом його реклама сприймається телеканалом як комерційнаа після реєстрації - як політична з усіма витікаючими звідси наслідками.

Це питання досить спірне, і Алла Бронишевскаявіце-президент рекламно-медійного холдингу "Атлантик Груп", радить звернеться до досвіду іноземних держав : "У деяких країнах політична реклама або заборонена повністю, або частково. Це Великобританія, Мальта, Португалія, Швеція, Франція, і ін. . До того ж зарубежом є досить цікава практика: дозволена тільки та реклама, яка не спонукає людей голосувати за когось визначеногоі до того ж вона не може фінансуватися політичними партіями, а тільки громадськими організаціями, що надає їй соціально-інформаційний характер".

У числі позитивних новинок И. Стройко називає те, що тепер ТРК несе інформацію за поширення наклепницької інформації, але за умови, що ця інформація як наклеп визначений рішенням суду. Крім того, телеканали під час інтерактивних опитувань в студії повинні показувати напис про те, що результати подібного опитування висловлюють думку тільки присутньої аудиторії.

Що ж робити, якщо Вам вже пред'явили позов?

І хоча законопроект про наклеп зник, позовів про захист честі і гідності вистачає і без нього. Політики (і не лише) із завидною періодичністю позивалися до журналістів і видань. Олег Громовий відмічає, що вимагати від ЗМІ можуть спростувати інформацію, заборонити показ фільму (відносно каналу, що розмістив ролик, що ображає когось), відшкодувати моральний збиток. Плюс до усього позивач може подати клопотання про забезпечення позову з вимогою, наприклад, тимчасової заборони на трансляцію фільму. У такому разі юрист радить апелювати до того, що ця міра буде фактично рішенням справи по суті, що неприпустимо при забезпеченні позову.

Тому юрист настійно радить при створенні статті / фільму і тому подібне уникати звинувачень в порушеннях або злочинах. Це допустимо тільки за наявності посилання на офіційні джерела. Крім того, критичну інформацію краще всього маскувати під оціночне судження, і не подавати як факт. Ніхто не зобов'язаний спростовувати оціночне судження.

Також слід мати зважаючи на, що по директивах ЄС, фактично імплементованим в наше законодавство, статус публічної особи зобов'язує політиків та ін. терпіти такий високий градус критики. Проте в українських судах це нерідко до уваги не беруть. Як відмічає Д. Бугай в подібних справах суди першої інстанції у своїх рішеннях не дають ніяких оцінок, що істотно обмежує можливість оскарження.

Краще всього, на думку юриста, в таких випадках йти на світову угоду, оскільки спростування можна зробити таким "тоном", що позивач буде вже і не рад, що виграв суд.