Розглянемо постанову ВСУ від 18.06.2012 р. № 6-73цс12.
У серпні 2010 р. Особа 1 звернулося до суду з позовом до ПАТ "Укрсиббанк" про визнання договору поручительства припиненим. Річ у тому, що 23.08.2007 р. між сторонами суперечки був укладений договір поручительства № 136189 з метою забезпечення виконання зобов'язань Особи 2 за договором про надання споживчого кредиту.
Обличчя 1 попросило визнати договір поручительства припиненим, посилаючись на те, що 17.03.2009 р. між позичальником і ПАТ "Укрсиббанк" було ув'язнено додаткова угода, яка внесла зміни в основний договір, внаслідок чого збільшився об'єм відповідальності (поручителя).
Рівненський міський суд рішенням від 27.01.2011г. визнав зобов'язання за договором поручительства припиненим, позов задовольнив.
Апеляційний суд Рівненській області постановою від 31.03.2011 р. залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Вищий спеціалізований суд України у цивільних і карних справах рішенням від 07.09.2011 р. відмінив рішення першої і другої інстанції і прийняв нове рішення, яким відмовив в задоволенні позову.
10.11.2011 р. Особа 1 подало заяву до Верховного Суду України про перегляд рішення ВССУ від 7.09.2011 р. на підставі неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, а саме ст. 559 Цивільного кодексу.
У своїй заяві Особа 1 попросило відмінити рішення ВССУ від 7.09.2011 р. і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Таке прохання було аргументоване тим, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані норми матеріального права, посилаючись на визначення судді судової палати у цивільних справах ВССУ від 12.07. 2011 г.
Обличчя 1 стверджувало, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні і ті ж норми матеріального праващо спричинило, на його думку, прийняття різних за змістом судових рішень в подібних правовідносинах, а саме ч. 1 ст. 559 ГК України.
Заслуховує суддю-доповідача, проаналізувавши аргументи заявника, ВСУ порахував, що заява про перегляд оскарженого судового рішення підлягає задоволенню.
В процесі судочинства судом було встановлено, що 23.08.2007 р. Особою 2 (позичальник) і ПАТ "Укрсиббанк" (кредитор) уклали договір про надання споживчого кредиту в сумі 65 тис. доларів США, з терміном дії - до 21.08.2037 р. із сплатою 11,3 % річних за користування засобами впродовж перших 30 календарних днів, з переглядом розміру процентної ставки відповідно до умов договори після закінчення цього терміну і кожного майбутнього місяця кредитування.
Згідно п. 1.3.2 договорів, новий розмір процентної ставки міг бути встановлений у разі настання будь-якого з обставини, передбачених ч. 1 п. 5.2 договорів, а саме:
- порушення позичальником кредитної дисципліни;
- документально підтвердженого погіршення фінансового стану позичальника;
- здійснення поточних коливань процентних ставок по вкладах і кредитами;
- зміни в грошово-кредитній політиці НБУ і звільнення позичальника з основного місця роботи.
Для забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між Особою 1(поручитель) і банком був укладений договір поручительства. Відповідно до п. 2. останнього, кредитор не мав права без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшувався об'єм відповідальності поручителя. Під "згодою поручителя" сторони розуміли візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставляння підпису уповноваженої особи і друку поручителя, якщо останній є юрособою) і отриманню його письмової згоди з такими змінами і шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями і укладення поручителем допсоглашения до договору відносно внесення відповідних змін.
23.08.2007 р. Особа 2 і ПАТ "Укрсиббанк" уклали додаткова угода № 1, згідно з яким, п. 5.2 договорів споживчого кредиту був доповнений положеннями, що у разі порушення позичальником кредитної дисципліни або документально підтвердженого погіршення фінансового стану позичальника % ставу за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки (22,6 %) а у разі здійснення поточних коливань, процентних ставок по вкладах і кредитами, зміни в грошово-кредитній політиці НБУ та ін. - збільшується не більше ніж на 10 % для кредитів в національній валюті.
17.03.2009 р. між Особою 2 і банком було ув'язнено допсоглашение № 2 до договору споживчого кредиту, згідно з яким був викладений в новій редакції графік погашення кредиту і передбачено, що за користування кредитними коштами понад визначений договором термін встановлюється % ставка в подвійному розмірі, яка застосовується до усієї простроченої суми основного боргу, починаючи з дати виникнення прострочення, і діє до моменту погашення заборгованості.
При цьому Особа 1 не давало згоди на внесення вказаних змін і доповнень в основний договір, і це питання банк з поручителем не погоджував. Заборгованість Особи 2 за користування кредитними коштами до 31.03.2008 р. налічувалася по процентній ставці у розмірі 11,3 %, а після вказаної дати - 22,6 %.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з виводами якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що без згоди і сповіщення поручителя, відбулося збільшення об'єму відповідальності, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ГК України є основою для визнання договору поручительства припиненим.
Відміняючи рішення судів першою і апеляційною інстанцій і відмовляючи в задоволенні позову Особи 1, суд касаційної інстанції виходив з того, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж об'ємі, що і боржник; що сторони кредитного договору, з яким був ознайомлений поручитель, погоджували можливість зміни банком розміру процентної ставки у бік збільшення; що ч. 1 ст. 559 ГК України не передбачає припинення поручительства в результаті збільшення розміру відповідальності поручителя.
Приймаючи рішення у цій справі ВСУ відмітив, що згідно ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ГК України за договором поручительства, поручитель доручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх обов'язків. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого поручительством, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поручительства не встановлена додаткова (субсидиарная) відповідальність поручителя.
За змістом вказаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними стосунками, але є самостійним суб'єктом в стосунках з кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і у тому випадку, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 559 ГК України поручительство припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується об'єм його відповідальності.
Таким чином, ВСУ відмічає, що в зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної % ставки навіть за згодою банку і боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поручительства, не дає підстав покладання на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Враховуючи викладене, ВСУ вважає, що висновок суду касаційної інстанції про те, що ч. 1 ст. 559 ГК України не передбачає припинення поручительства в результаті збільшення розміру відповідальності поручителя, є помилковим.
