Згідно законопроекту № 5515, депортованими визнаються особи з числа депортованого кримсько-татарського народу і інших нацменшостей (громадян колишнього СРСР), які в період 1941 - 1944 років були насильно переселені (переселення передбачало депортацію усіх без виключення представників цього народу з місць їх постійного проживання) і придбали громадянство України.
Також депортованими визнаються особи, примусово спрямовані на спецпоселення до членів своїх сімей після закінчення військової служби, від'їзду примусових робіт і так далі; обличчя, які на момент депортації вищезгаданих років знаходилися за межами місць постійного проживання (на військовій службі, в евакуації, в місцях позбавлення волі і тому подібне), але на які згодом були поширені обмеження прав і свобод за національною ознакою, у тому числі заборона на повернення і проживання в місцях постійного проживання; особи, що народилися в сім'ях депортованих осіб до моменту їх повернення в місця постійного проживання.
У проекті закону також визначається механізм надання статусу депортованої особи, державні гарантії депортованим особам і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, особливості компенсації за вилучене в результаті депортації майно.
Факт депортації обличчя передбачається підтверджувати відповідною довідкою або іншими документами, а за відсутності таких - в судовому порядку.
Депортовані мають право на безкоштовні консультації і допомогу, пов'язану з отриманням статусу депортованого; їм гарантується право на поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де вони (їх батьки, дід або бабуся) проживали на момент депортації. Вилучене в результаті депортації майно по можливості повертається депортованому (його спадкоємцям), або ж відшкодовується вартість.
