На думку Міністерства праці і соціальної політики, викладеному в листі від 17.06.2011 року № 9/242пдробота на умовах неповного робочого часу не тягне яких-небудь обмежень трудових прав працівників. Проведення працедавцем заходів по змінах в організації виробництва і праці, в т. ч. зміна режиму роботи, відноситься виключно до його компетенції.
Працедавець має право на встановлення неповного робочого часу для усього підприємства або окремих структурних підрозділів або окремих працівників. При цьому він може встановити неповний робочий час тільки у разі, якщо на підприємстві робляться зміни в організації виробництва і праці, і за умови дотримання процедури, передбаченої частиною третьої ст. 32 КЗоТ. Про зміну істотних умов праці (встановлення або відміна неповного робочого часу) працівник має бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється по п. 6 ст. 36 КЗоТ.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи впродовж дня і кількості робочих днів протягом тижня. У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці робиться пропорційно відпрацьованому часу чи залежно від вироблення.
Таким чином, якщо неповний робочий час встановлений на підприємстві з дотриманням вищезгаданих норм законодавства, то порушень законодавства про працю не убачається.
