Вищий спеціалізований суд України у кримінальних і цивільних справах (ВССУ) у листі від 12 липня 2011 року зупинився на можливості апеляційного оскарження визначень суду в цивільному процесі окремо від апеляції по основному рішенню.
Численні запити судів по цій темі пов'язані з роз'ясненням, цим Верховним Судом України в абзаці 4 пункти 4 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку"у якому ВСУ прибігає до буквального тлумачення Цивільного процесуального кодексу і вважає, що окремому оскарженню підлягають лише ті види визначень судна, які прямо вказані в частині 1 ст. 293 ГПК.
Це роз'яснення не стикується з рішеннями Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010а також від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 і від 8 липня 2010 року № 18-рп/2010що передбачають можливість окремого оскарження визначень про відмову у видачі дубліката судового рішення, про відмову в забезпеченні позову, відмові в роз'ясненні рішення, хоча прямо про можливість такого оскарження в частині 1 ст. 193 ГПК не йдеться.
Конституційний Суд, проте, не виносив рішень по іншим видам визначень, також прямо не вказаним в ст. 293 ГПК. Чи слід відносно цих визначень поступати аналогічно і також допускати можливість їх оскарження окремо від апеляції на рішення у справі?
ВССУ відмітив в листі, що КСУ виходив з того, що в принципі можливо окреме (від скарги по рішенню) апеляційне оскарження визначень суду у усіх випадках, коли закон прямо не забороняє цього. А також "порадив" нижчестоячим судам керуватися цією логікою КСУ і застосовувати аналогічний підхід при вирішенні питань оскарження "інших" (не зачеплених рішеннями КСУ) визначень суду 1 інстанції.
Про роз'яснення Верховного Суду ВССУ в листі повідомив буквально таке - "Законом України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд України не наділений правом приймати ухвали Пленуму чи вносити зміни до прийнятих ним раніше постанов із питань застосування судами законодавства при вирішенні справ. Правом прийняття таких постанов наділено ВССУ (пункт 6 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів")".
При цьому ВССУ не врахував того очевидного факту, що роз'яснення в Пленумі ВСУ від 24 жовтня 2008 року було дане задовго до набуття чинності Закону "Про судоустрій і статус суддів" (до 30.07.2010 р.) і було абсолютно правомірним.
