У Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду відбувся ІІІ White-collar crime Forum, під час якого суддя ВС у ККС Сергій Фомін висвітлив актуальні питання кримінальних правопорушень у сфері оборонних закупівель та провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.
Варто зауважити про те, що суддя зазначив, що попри важливість теми оборонних закупівель, не тільки ці злочини заслуговують на увагу правників. Натомість, він звернув увагу на інші правопорушення, які мають значний вплив на національну безпеку. Такими правопорушеннями суддя визначив співпрацю з державою-агресором, яка зараз кваліфікується як колабораціонізм згідно зі ст. 111-1 КК України. Він зазначив, що ця стаття є спеціальною нормою, яка відокремлює колабораціонізм як особливий вид державної зради, диференціюючи дії залежно від їхньої суспільної небезпеки та передбачаючи різні санкції.
Зокрема, Сергій Фомін зазначив, що загальною рисою цих проваджень є їх підслідність відповідно до ч. 2 ст. 216 КПК України органам безпеки, що надає можливість отримувати інформацію про протиправні дії не тільки за результатами кримінальної процесуальної діяльності, а й з використанням контррозвідувальних та розвідувальних заходів, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, а згідно зі ст. 4 Закону України «Про розвідку» СБУ є суб'єктом розвідувального співтовариства.
У зв'язку з цим, суддя вкотре наголосив на необхідності законодавчого закріплення можливості використання у кримінальному провадженні матеріалів, отриманих за результатами цих специфічних видів діяльності.
До того ж, суддя виділив три основні групи кримінальних правопорушень у цій сфері, кожна з яких характеризується певною специфікою.
Перша група стосується здійснення господарської діяльності з країною-агресором громадянами України на тимчасово окупованих територіях. Більшість цих проваджень здійснюється за процедурою in absentia, у зв'язку з чим доповідач окреслив основні проблеми законодавчої регламентації та правозастосування цієї форми судочинства.
Друга група кримінальних правопорушень стосується «схем» так званого перерваного транзиту, тобто документального приховування фактичного та кінцевого отримувача товару, а саме здійснення умисної поставки товару, усупереч забороні, через компанії-посередники на території третіх країн, де продукція перевантажується та транспортується до рф, або через територію рф до тимчасово окупованих територій України.
Третя група охоплює діяльність суб'єктів господарювання, які уклали зовнішньоекономічні контракти з підприємствами третіх країн, що фактично співпрацюють з агентами країни-агресора або постачають обладнання для об'єктів, розташованих на території країни-агресора, чи для об'єктів, які будує країна-агресор у цих країнах.
Особливої уваги тут потребує доведення умислу суб'єкта господарської діяльності стосовно його усвідомлення щодо кінцевого пункту призначення товару або використання обладнання.
Мінімізуйте юридичні ризики з LIGA360. За допомогою наших інструментів прогнозуйте результати судових справ, перевіряйте контрагентів на наявність санкційних, міжнародних, родинних і бізнес-зв'язків, а також отримайте доступ до найповнішої бази рішень ЄСПЛ та аналітичних матеріалів від наших експертів. Оцініть усі можливості роботи з LIGA360, замовивши індивідуальну презентацію.
Окрім того, суддя говорив із представниками юридичної спільноти про напрями щодо убезпечення добросовісних суб'єктів господарювання від укладання контрактів з іноземними підприємствами, які взаємодіють із країною-агресором.
Особливу увагу суддя приділив питанням доказування в таких кримінальних провадженнях, адже часто виникають питання правомірності використання в суді доказів, отриманих із відкритих джерел (OSINT).
Підсумовуючи Сергій Фомін наголосив на необхідності вдосконалення законодавства у цій сфері, зокрема регламентації використання розвідувальних даних як доказів у кримінальному процесі. Він також висловив думку про доцільність запровадження обов'язкової відеофіксації процесу отримання інформації з інтернет-ресурсів як додаткової гарантії достовірності доказів.
За матеріалами Верховного Суду
