Судочинство під час війни: які зміни передбачено ухваленим Законом (проектом 7315)

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації до України вже минуло п'ять місяців. Суди на підконтрольній Україні території продовжують працювати в умовах воєнного стану. І це не дивно, адже відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів. А згідно ст. 12-2 цього Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України, а їх повноваження передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Отже, суди навіть в умовах воєнного стану зобов'язані працювати та відправляти правосуддя.

Разом з тим, нові умови викликають необхідність прийняття рішень, які б забезпечували належне виконання судами покладених на них функцій.

В тих судах, де є можливість працювати і здійснювати правосуддя, продовжують розглядатись справи, а учасники судового процесу викликаються до суду, засобами поштового зв'язку за адресою їх реєстрації, чи поштовою адресою, яка надана суду.

Проте, за інформацією Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, понад 6 мільйонів українських громадян виїхали за кордон, 8 мільйонів перемістилися до інших регіонів країни.

Очевидно, що за умов масового переміщення громадян до інших місць перебування та обмежені можливості оператора поштового зв'язку здійснювати доставку кореспонденції в умовах воєнного стану, під загрозу поставлено здійснення судами правосуддя загалом і право на доступ до правосуддя конкретних громадян зокрема.

Як зазначає Конституційний Суд України, ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).

Отже, належна поінформованість учасників судового процесу про судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є необхідною передумовою реалізації право на доступ до правосуддя.

На засіданні 27 липня Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану» (законопроєкт № 7315).

Читайте також: Рада ухвалила Закон про здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану

Документом передбачено внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон) та викласти в новій редакції частину 1 статті 11, та частину 1 статті 128 Закону. Хоча, як вбачається з тексту законопроекту, законодавець фактично доповнює частину 1 статті 11 другим та третім абзацом, а частину 1 статті 128 доповнює другим абзацом, при цьому не прагне змінити а ні слова в перших абзацах, які існують сьогодні.

Запропоновані зміни для учасників судового процесу.

Вказаними нормами передбачаються наступні новели, для учасників судового процесу:

· інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надано з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, в тому числі з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія);

· програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, в тому числі мобільного додатка Порталу Дія (Дія), може бути також забезпечено відображення та отримання в електронній формі судового рішення по справі, виконавчого документу, виданого у формі електронного документу, особою.

По-перше, варто звернути увагу на те, що зміни виходять за межі правового регулювання ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка має назву «Гласність і відкритість судового процесу». За бажання законодавця забезпечити можливість повідомлення учасників судового процесу у додатковий спосіб, ніж це вже передбачено процесуальними законами, то зміни варто вносити саме у процесуальні закони, а не створювати нагромадження норм, які б регулювали одне й те ж саме питання в різних нормативно-правових актах. Це мінімізує кількість можливих правових колізій, і призведе до підвищення якості законодавства.

По-друге, Єдиний державний вебпортал електронних послуг створювався з іншою метою. Виходячи з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про адміністративні послуги» вказаний вебпортал має забезпечувати надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет.

Виходячи з пункту 3 Положення про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1137 Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі також - Портал Дія) призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.

Отже, Єдиний державний веб-портал електронних послуг створений для виконання інших завдань ніж інформування учасників судового розгляду про перебіг судової справи.

По-третє, суди становлять окрему гілку влади - судову, і їх функції відмінні від функцій інших органів публічної адміністрації, які надають адміністративні послуги.

Тому безпосередньо порядок здійснення правосуддя є предметом регулювання відповідних процесуальних кодексів. При цьому в Україні діє Єдиний державний реєстр судових рішень, а з 05.10.2021 року в Україні почали функціонувати такі модулі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, як «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистема відеоконференцзв'язку.

Незважаючи на те, що, наприклад, цивільне судочинство розглядається як послуга держави щодо вирішення приватноправових спорів сторонам, які самостійно не можуть їх урегулювати (Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 р. № 361/2006), проте, Закон України «Про адміністративні послуги» не поширюється на здійснення судочинства в Україні. А діючим законодавством вже врегульовано питання повідомлення учасників судового процесу про перебіг справи в електронній формі. Так, відповідно до вимог процесуального законодавства, часом вручення процесуальних документів в електронній формі є дата отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу (п. 2 ч. 1 ст. 127, п. 2 ч. 6 ст. 251 КАС України; п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, п. 2 ч. 8 ст. 128, п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України).

При цьому, у пояснювальній записці автори законопроекту визнають, що надання інформації через Портал Дія не матиме статусу офіційного повідомлення, але посилаються на те, що учасник судового процесу буде поінформований і зможе в подальшому вжити необхідних заходів для захисту своїх прав та інтересів, в тому числі отримати офіційну інформацію про рух справи, про судові рішення у справі, ознайомитися з матеріалами справи тощо.

З суті таких змін випливає, що ухвалення законопроекту, очевидно, призведе до додаткових витрат на інтеграцію інформації Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, що видається невиправданим для держави, яка веде збройне протистояння агресору, тим більше що таке дублювання інформації не матиме правового значення.

Крім того, слід звернути увагу на те, що назва порталу в Законі України «Про адміністративні послуги» і проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо здійснення судочинства в умовах воєнного чи надзвичайного стану» вказана по-різному, відмінність полягає у тому, що в Законі вжито слово «вебпортал», а в проекті Закону «веб-портал». Припускаю, що це лише редакційна описка, оскільки навряд чи в проекті Закону мова йде про створення якогось нового порталу.

Таким чином, використання Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, який створений для реалізації положень Закону України «Про адміністративні послуги» для повідомлень учасників судового процесу про перебіг судової справи є спірним, потягне задіяння додаткових ресурсів держави, і на матиме правових наслідків для учасників судових процесів та може породжувати колізії у правозастосуванні.

Зміни в організації роботи суду.

В організації роботи суду передбачається, що під час дії воєнного чи надзвичайного стану, а також під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), збори суддів можуть проводитись дистанційно у режимі відеоконференції з дотриманням вимог цього Закону.

Збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань (ч. 1 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Очевидно, що така новела є позитивною і сприятиме швидкому та ефективному вирішенню питань внутрішньої діяльності суду.

Проте, виникає питання, чому таку можливість обмежувати лише названими в законопроекті підставами? Подекуди де-які суди в Україні знаходяться в різних приміщеннях, а учать суддів у зборах вимагатиме від окремих суддів вирушати в дорогу на збори суддів, що очевидно призводить до зайвої витрати робочого часу. Крім того, чому б не поширити таку норму і на інші карантини, встановлені Кабінетом Міністрів України з метою недопущення поширенню інших хвороб, а не тільки коронавірусної хвороби (COVID-19). Чи не доведеться в майбутньому кожен раз при виявленні нової хвороби, яка призведе до встановлення Кабінетом Міністрів України карантину, вносити зміни до норми, запропонованої законопроектом.

Очевидно, що не завжди є можливість провести збори судді в режимі відеоконференції. До таких виключень належать ті повноваження зборів суддів, які неможливо реалізувати в режимі відеоконференції, зокрема:

· обрання на посади голови місцевого суду, його заступників, голови апеляційного суду, його заступників, голови вищого спеціалізованого суду, його заступників (ч. 3 ст. 20 Закону);

· дострокове звільнення з посади голови місцевого суду, його заступників, голови апеляційного суду, його заступників, голови вищого спеціалізованого суду, його заступників (4 ст. 20 Закону);

· обрання голови апеляційної палати відповідного вищого спеціалізованого суду (ч. 9 ст. 31 Закону);

· обрання і дострокове звільнення з посади голови касаційного суду (ч. 2, 4 ст. 42 Закону);

· обрання та звільнення (в тому числі дострокове) з посади заступника голови касаційного суду (ч. 3, 4 ст. 43 Закону);

· обрання та звільнення з посади секретаря судової палати касаційного суду (ч. 4 ст. 44 Закону);

· обрання делегатів на з'їзд суддів України (ч. 6 ст. 128 Закону);

· обрання делегатів на з'їзд суддів України на спільних зборах суддів місцевих загальних судів в Автономній Республіці Крим, кожній області, містах Києві та Севастополі (ч. 7 ст. 128 Закону);

· обрання делегатів на спільні збори суддів місцевих загальних судів в Автономній Республіці Крим, кожній області, містах Києві та Севастополі (ч. 11 ст. 128 Закону) та в інших передбачених Законом випадках, коли для прийняття рішення проводиться таємне голосування.

Отже, видається доцільним запровадити механізм проведення зборів суддів у режимі відеоконференції не тільки у визначених законопроектом випадках, а і за загальним правилом, окрім тих випадків, коли судді воліють зібратися оф лайн або коли в Законі встановлено такий порядок прийняття рішення, який неможливо реалізувати в режимі відеоконференції.

Висновки.

Належна поінформованість учасників судового процесу про судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є необхідною передумовою реалізації право на доступ до правосуддя. З метою розширення способів повідомлення учасників судового процесу про розгляд справи, законодавцю варто вносити зміни до процесуального законодавства, чим розширити інструментарій суду, що не просто створить додаткове джерело інформування учасників судового процесу про перебіг судового процесу, а й матиме правове значення для останнього.

Дублювання функцій Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи на Єдиному державному веб-порталі електронних послуг є спірним, потягне залучення додаткових ресурсів та витрат держави, і не матиме правових наслідків для учасників судових процесів та може породжувати колізії у правозастосуванні.

Новела законопроекту про можливість проведення зборів суддів в режимі відеоконференції є прогресивною і сприятиме швидкому та ефективному вирішенню питань внутрішньої діяльності суду. Видається доцільним запровадження цього механізму проведення зборів суддів за загальним правилом, окрім тих випадків, коли судді воліють зібратися оф лайн або коли для прийняття рішення проводиться таємне голосування.

Читайте також:

Особливості виконавчого провадження під час воєнного стану