Виконання судових рішень - дуже важливий заключний етап у захисті прав осіб, на користь яких боржники добровільно не виконують рішення. В Україні це питання є достатньо проблематичним порівняно з іншими іноземними державами, що дає підстави вважати державу неспроможною захистити порушені права громадян. Як вбачається з практики, до Європейського суду з прав людини надходить чимало скарг щодо питання, пов'язаного з невиконанням судових рішень національних судів. Отже, з метою врегулювання зазначених недоліків у законодавстві у 2016 році прийнято Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України № 1403) та нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон України № 1404), якими внесено зміни щодо системи виконання судових рішень і створено й запроваджено інститут приватного виконавця.
Особливості
Упровадження інституту приватного виконавця - це модернізація виконавчої служби, а саме забезпечення виконання рішень національних судів недержавною формою та підвищення кількісного показника виконання судових рішень.
Відповідно до законодавства України існують деякі особливості щодо роботи приватного виконавця. Насамперед слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України № 1404 приватний виконавець не має права виконувати такі рішення:
1) про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
2) за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
3) за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
4) за якими стягувачами є держава, державні органи;
5) адміністративних судів і Європейського суду з прав людини;
6) які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
7) про виселення та вселення фізичних осіб;
8) за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
9) про конфіскацію майна;
10) виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
11) інші випадки, передбачені цим Законом та Законом України № 1403.
Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять і більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Звідси вбачається, що законодавець все ж таки передбачив деякі відмінності від роботи державного виконавця і встановив певні обмеження в дії приватного виконавця.
Про додаткові вимоги до приватного виконавця, про фіксовану винагороду та недоліки роботи недержавних виконавців ви зможете прочитати в матеріалі ЮРИСТ&ЗАКОН за посиланням. Щоб отримати доступ до інших матеріалів інформаційно-правової системи ЛІГА:ЗАКОН, скористайтеся вільним тестом та оцінить увесь масштаб і переваги послуг, що надаються.
