Використання акта приймання-передачі є досить поширеним як у господарському обороті, так і в цивільних правовідносинах. Виходячи із судової практики, доволі часто сторони судових спорів намагаються визнати недійсним із різних причин саме цей документ, а суди - з'ясувати, чи породжує взагалі акт приймання-передачі будь-які права та/або обов'язки між сторонами та чи є він тим документом, скасувавши який можна повернути все до status quo. А головне запитання, що виникає: чи є акт приймання-передачі правочином?
У цій статті на окремих прикладах вирішення спорів вищими судовими інстанціями ми продемонструємо підходи до визначення поняття «правочин», а також співвідношення з таким поняттям саме акта приймання-передачі.
Поняття «правочин» визначено Цивільним кодексом України. Зокрема, ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.
Водночас у науково-практичному коментарі до ЦК зазначено, що не кожен правочин є договором (угодою), а лише той, який опосередковує домовленість двох чи більше осіб, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому правочин - такий юридичний факт, який є належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так що ж являє собою акт приймання-передачі в юридичному сенсі та чи підпадає він під поняття правочину? Відповідь на це питання ви знайдете у виданні ЮРИСТ&ЗАКОН, перейшовши за посиланням.
Щоб отримати доступ до інших матеріалів інформаційно-правової системи ЛІГА:ЗАКОН - скористайтеся вільним тестом та оцінить увесь масштаб та переваги послуг, що надаються.
