Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сінькова проти України" від 27 лютого 2018 року встановив порушення Україною п.1, 3 і 5 ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність). Одночасно Суд не встановив порушення ст.10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів).
16 грудня 2010 року Анна Сінькова разом з трьома іншими членами союзу "Братства Св. Луки" взяла участь у перформансі, під час якого вони смажили яєчню та сосиски на полум'ї "вічного вогню" на могилі Невідомого солдата в Києві. Згодом заявниця опублікувала відео цього дійства в Youtube. Заявниця зазначала, що цей перформанс є актом протесту проти недоцільного використання природного газу та ігнорування владою проблем ветеранів. Згодом її арештували за звинуваченням у хуліганстві.
1 квітня 2011 року Печерський районний суд встановив строк тримання заявниці під вартою до 29 травня цього ж року.
У жовтні 2012 року Печерський суд визнав Анну Сінькову винною у оскверненні Могили Невідомого солдата групою осіб за попередньою змовою і призначив покарання у вигляді трьох років відбування покарання умовно.
Заявниця подала апеляцію, в якій зазначила, що в її діях не було складу злочину і їх необхідно сприймати як акт протесту. Також вона заявила, що кримінальне провадження проти неї порушило її право на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 Конвенції.
Апеляційний суд м. Києва підтримав рішення суду першої інстанції, вказавши, що осквернення гробниці може мати різні вирази, що виказують знущання або неповагу, і не залежать від мотивів такої поведінки.
Вищий спеціалізований суд з цивільних та кримінальних справ також відхилив зазначені аргументи заявниці.
Анна Сінькова подала скаргу до ЄСПЛ, вказуючи, що у її справі були порушені п. 1 (щодо незаконності її початкового арешту та її затримання після спливу строку призначеного арешту), 3 (щодо незастосування альтернативних превентивних заходів), і 5 (щодо незабезпечення можливості відшкодування компенсації потерпілому за незаконний арешт) статті 5 та ст. 10 Конвенції.
Розглянувши справу, Суд вирішив, що було порушено п.1 (щодо затримання заявниці після спливу строку призначеного арешту), 3 і 5 статті 5 Конвенції виходячи з наступного.
Суд зауважив, що рішенням Печерського районного суду від 1 квітня 2011 року заявниці був призначений строк тримання під вартою до 29 травня 2011 року. 17 червня 2011 року Печерський суд подовжив цей запобіжний захід до 30 червня 2011 року. З цього випливає, що затримання заявниці між 29 травня та 17 червня 2011 року не було охоплено жодним судовим рішенням. Тому Суд, враховуючи свою усталену практику, визнав порушення п. 1 ст. 5 Конвенції.
ЄСПЛ визнав, що національні суди не достатньо обґрунтували період тримання під вартою заявниці та не взяли до уваги можливість застосування альтернативних превентивних заходів, які в даному випадку були б доречними. Суд наголосив, що питання про те, чи є обґрунтованим період тримання під вартою, не можна оцінювати абстрактно.
"Тривалий строк тримання під вартою може бути виправданим у конкретному випадку лише за наявності вказівок на справжню вимогу щодо суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, перевищує правило поваги до індивідуальної свободи" - йдеться у рішенні.
Із вищевказаного Суд зробив висновок про порушення п. 3 статті 5 Конвенції.
Крім того, суд визнав порушення п. 5 ст. 5 Конвенції щодо того, що українським законодавством не передбачено процедури провадження компенсації за незаконне позбавлення волі. "Ефективне здійснення права на компенсацію повинно забезпечуватися достатньою мірою певності" - вказав ЄСПЛ.
Суд визнав, що заявниця постраждала в результаті таких порушень, і присудив їй 4000 євро в якості моральної компенсації.
Також ЄСПЛ вирішив чотирма голосами проти трьох, що ст.10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів) не була порушена.
