Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 19 жовтня 2016 року розглянув справу № 6-1873цс16 за позовом стягувача (за рішенням суду) до боржника (дарувальникові) і обдаровуваному про визнання договорів дарування недійсними.
При розгляді була висловлена наступна правова позиція.
Відповідно до статті 202 ГК угодою є дія особи, спрямована на придбання, зміну або припинення громадянських прав і обов'язків.
Відповідно до статті 717 ГК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безвідплатне майно (дар) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ГК угода має бути спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею.
По сенсу статті 234 ГК фіктивною є угода, здійснена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цією угодою. Фіктивна угода визнається судом недійсної.
Для визнання угоди фіктивної суди повинні встановити наявність наміру у усіх сторін угоди. При цьому необхідно враховувати, що само по собі невиконання угоди сторонами не означає, що укладена фіктивна угода. Якщо сторонами не здійснено яких-небудь дій у виконання такої угоди, суд приймає рішення про визнання угоди недійсною без застосування яких-небудь наслідків.
У фіктивних угодах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, здійснюючи фіктивну угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, чим передбачені угодою. Така угода завжди полягає умисне.
Отже, основними ознаками фіктивної угоди являються:
- введення в оману (до або у момент укладення оборудки) іншого учасника або третьої особи відносно фактичних обставин угоди або дійсних намірів учасників;
- свідомий намір невиконання зобов'язань договору;
- приховання істинних намірів учасників угоди.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених їм правових наслідків, є порушенням частини першої і п'ятої статті 203 ГК, за правилами статті 215 настоящегоГК є основою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ГК.
У справі, що переглядається суди встановили, що відповідач, відчужувавши що належить йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судовий решеним про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, отже, міг передбачати негативні наслідки для себе у разі виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.
Встановивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, і не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними угодам; чи спрямовані дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, у тому числі чи продовжував дарувальник фактично володіти і користуватися цим майном.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
