Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 5 жовтня 2016 року розглянув справу № 6-2329цс16 про визнання права власності на цілісний майновий комплекс селянського (фермерського) господарства, визнанні права власності, визнанні права засновника, визнанні права постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкоємства згідно із законом.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Згідно частини 1 статті 92 ЗК (у редакції діючої на момент виникнення спірних стосунків) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що знаходиться в державній або комунальній власності, без встановленого терміну.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК витікає, що передача земельної ділянки в постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК визначено, що громадяни і юридичні особи, які мають в постійному користуванні земельні ділянки, але по справжньому Кодексу не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам в постійне користування, знаходяться у власності держави або у власності територіальної общини до переоформлення в установленому порядку і отримання у власність або користування.
Відповідно до статті 116 ЗК, громадяни і юридичні особи придбавають право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Придбання права на землю громадянами і юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх в користування.
Основою придбання права власності і права користування на землю відповідно до статей 116, 118 ЗК являється рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно частини першої статті 126 ЗК право власності на земельну ділянку упевняється державним актомокрім випадків, визначених частиною другої цієї статті.
Відповідно до статті 1225 ГK право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкоємства (зі збереженням його цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим документом, що встановлює право. В порядку спадкоємства можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфиций), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно частини першої статті 407 ГK право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, що виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ГК (у редакції, що діяла на момент відкриття спадку), і частини другої статті 102-1 ЗК право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися в порядку спадкоємства.
Згідно із статтею 1218 ГК до складу спадку входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадку і що не припинилися внаслідок його смерті.
В той же час, статтею 23 Закону "Про фермерське господарство" передбачено, що спадкоємство фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Закону "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складочный капітал) можуть входити: будівлі, споруди, устаткування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, зроблена господарством в результаті господарської діяльності, отримані прибутки, інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, що передаються членами фермерського господарства в його складений капітал.
Згідно частини першої статті 20 вказаного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частини майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір долі і порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадку і припиняється із смертю обличчя, якому належало таке право.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
