На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 11 лютого 2015 року було розглянуто справу № 6-240цс14 за позовом "Приватбанку" про стягнення заборгованості за кредитним договором.
При розгляді цієї справи була сформульована наступна правова позиція. Відповідно до ст. 256 ГК позовна давність - це термін, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 року. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Окрім цього частиною 1 ст. 259 ГК передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності полягає у письмовій формі. Відповідно до ст. 207 ГК угода вважається ув'язненим у письмовій формі, якщо її зміст зафіксований в одному або декількох документах, в листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода вважається досконалою у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини 4 ст. 267 ГК витікання позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є основою для відмови в позові.
Суди апеляційної і касаційної інстанцій, погоджуючись з аргументами позивача про застосування п'ятирічного терміну позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції, яка передбачає збільшення терміну позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договорувідповідачкою вони не підписувалися.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
