29 жовтня 2014 року Судовими палатами у цивільних і адміністративних справах було розглянуто справу № 6-164цс14 за позовом заступника прокурора Києва до Київської міськради, двом фізособам про визнання незаконним і відміні рішення, визнанні недійсними держакту на право власності на земельну ділянку і договори купівлі-продажу земельної ділянки.
Правова позиція ВСУвисловлена за результатами перемотра, така: наявність укладення Головного управління екології і охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міськради є достатньою для узгодження проекту відведення земельної ділянки і не вимагає подальшого його узгодження, оскільки відповідно до Положення про Головне управління екології і охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міськради, затвердженої рішенням Київської міськради від 18 червня 2009 року № 632/1688 (яке діяло на момент узгодження проекту відведення) до повноважень Головного управління віднесено узгодження проектів відведення земельних ділянок. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 ст. 216 ГК) застосовується тільки у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого у виконання недійсної угоди, за правилами реституції може бути пред'явлено тільки стороні недійсної угоди.
Норма частини 1 ст. 216 ГК не може застосовуватися в якості основи позову про повернення майна, переданого у виконання недійсної угоди, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних угод по відчуженню цього майна, досконалі після недійсної угоди.
Права особи, що вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ГК. Такий спосіб захисту можливий тільки шляхом подачі віндікаційного позову, якщо для цього є підстави, передбачені ст. 388 ГК, які надають право витребувати у набувача майно.
