Вищий господарський суд листом від 27 жовтня 2014 року № 01-06/1666/14 доповнив лист № 01-06/249 про постанови Верховного Суду України, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів.
Зокрема, відносно суперечок у зв'язку з застосуванням відповідальності за порушення договору іпотеки роз'яснено:
- згідно з положеннями частини 2 ст. 16 ГК, ст.ст. 33, 36, частини 1 ст. 37 Закону "Про іпотеку" не унеможливлюється звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателеві права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням судуоскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом придбання права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється із способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачений іпотечним договором (постанова від 19.08.2014 № 5011-32/10471-2012);
- по сенсу ст. 33 Закони "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинне привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути основою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно ст. 599 ГК. Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному, тому задоволення вимог за діючим основним зобов'язанням одночасно або за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне подвійне стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня (постанова від 09.09.2014 № 922/3658/13);
- оскільки кредитний договір і іпотечний договір, по якому робиться звернення стягнення на спірне майно, укладений до набуття чинності Закону від 22.09.2011 № 3795 - VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно врегулювання стосунків між кредиторами і споживачами фінансових послуг", то до таких правовідносин застосовуються положення ст. 49 Закону "Про іпотеку" в редакції, що діяла на момент укладення цих договорів (постанова від 23.09.2014 № 5004/612/11).
у сфері банківської діяльності:
Також доведена позиція ВСУ у спорах з банками. Роз'яснено, що засоби, помилково переведені платникомз моменту їх зарахування на рахунок одержувача переходять у власність останнього, який має виняткове право розпорядження ними, а банк у рамках договору і відповідно до вимог законодавства виконує функції по обслуговуванню банківського рахунку клієнта і не є набувачем цих засобів. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з банку помилково перерахованих платником сум (постанови від 19.08.2014 № 925/1015/13, № 925/1059/13 і № 925/1011/13 і від 02.09.2014 № 925/2112/13).
Доведені правові позиції, висловлені в спорах, що виникають з конкурентних правовідносин:
- частиною 5 ст. 56 Закону "Про захист економічної конкуренції" визначена подія, з настанням якого законодавець зв'язує припинення і припинення нарахування пені :
1) у разі припинення нарахування пені - день прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. При цьому які-небудь обмовки відносно вступу відповідного рішення у законну силу у ст. 56 Закону "Про захист економічної конкуренції" відсутні;
2) у разі припинення нарахування пені - час розгляду справи в суді, яка повинна визначатися за правилами ст. 69 Господарського процесуального кодексу (постанова від 19.08.2014 № 910/6762/13);
Відносно суперечок у зв'язку із здійсненням старанного виробництва у постанові від 19.08.2014 № 923/945/13 вказано, що заміна стягувача на стадії старанного виробництва може відбуватися тільки на основі і в порядку, передбаченому Законом "Про старанне виробництво" і ХПК, оскільки стосунки, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Також доведені правові позиції ВСУ в спорах, що виникають з корпоративних правовідносин, внаслідок порушення грошових зобов'язань, з орендних правовідносин, з договорів купівлі-продажу, у сфері земельних правовідносин і так далі
