Команда практики вирішення судових суперечок ЮФ "Юрлайн" відстояла інтереси одного з ведучих одеських виноробницьких підприємств в судовій суперечці із Спеціалізованою ДПІ по обслуговуванню великих платників в м. Одесі. Предметом судового розгляду було визнання протиправними і відміна податкових повідомлень-рішень про донарахування клієнтові фірми податкових зобов'язань по податку на прибуток і ПДВ на загальну суму більше 5,5 млн. грн..
Основою для донарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій сталі виводи перевіряючих про нібито безтоварний характер деяких договорів постачання, ув'язнених клієнтом, а також посилання на акт документальної позапланової невиїзної перевірки контрагента-постачальника, за результатами якої було встановлено, що постачальник неналежно виконав свої зобов'язання по сплаті податків.
При розгляді справи в окружному і апеляційному суді була доведена необгрунтованість рішень, винесених фіскальним органом. В результаті перегляду цих рішень 17.06.2014 р. Вищий адміністративний суд України виніс визначення, яким відмовив в задоволенні касаційної скарги СГНИ і залишив в силі судові рішення першої інстанції і апеляції, винесені на користь платника податків.
Окрім доведення реального характеру операцій по закупівлі товару і наступної реалізації його на експорт, позиція підприємства була побудована на принципі індивідуалізації податкової відповідальності платника податків. Застосування цього принципу на практиці означає, що у разі, якщо контрагент платника податків не виконав своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність і негативні наслідки лише для такого недобросовісного контрагента. Подібні порушення, допущені контрагентом, не можуть бути основою для застосування санкцій до платника податків, який діяв сумлінно і має необхідні документальні підтвердження формування податкового кредиту. Вказана правова позиція відносно індивідуального характеру відповідальності платника раніше була сформульована в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. у справі №21-47а10, а також міститься в Рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява №3991/03).
