3 червня Верховною Радою був прийнятий Закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в якості забезпечення кредитів в іноземній валюті". Основні положення документу полягають в наступному:
а) не може бути примусово стягнуте (відчужено без згоди власника) майно, яке вважається предметом запоруки згідно із статтею 4 Закони України "Про запоруку" і є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає забезпеченням зобов'язання громадянина України (позичальника) по споживчих кредитах, наданих йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті;
б) не може бути примусово стягнуте (відчужено без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягають стягненню з позичальника при недостатності засобів, отриманих стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета запоруки (іпотеки);
в) кредитна установа не може поступитися (продати, передати) заборгованістю або боргом на користь (у власність) іншої особи.
Спробуємо розглянути цей Закон ближче і розібратися з наслідками реалізації його положень на практиці з урахуванням нинішніх реалій кредитно-фінансової системи України.
Згідно з положеннями ст. 193 Господарські кодекси, суб'єкти господарювання і інші учасники господарських стосунків повинні виконувати господарські зобов'язання належним чиномвідповідно до закону, інших правових актів і договору. Окрім цього, згідно ст.ст. 525 і 526 Цивільний кодекс не допускається одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов. Так само, зобов'язання повинне виконуватися належним чином згідно з умовами договору і вимогам Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а через відсутність таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які зазвичай висуваються. В даному випадку, виникає колізія стосовно порушення цим Законом фундаментальних принципів договірних стосунківа саме принципу того, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином.
Виконанням положень цього Закону порушується баланс нормального функціонування банків : якщо вони не зможуть стягати запоруки по кредитних договорах - це пропорційно відіб'ється на їх здатності по виплаті депозитів, що у свою чергу, приведе до критичного рівня недовіри вкладників до депозитних продуктів. Очевидно, що це суперечить нормам і принципам, закладеним в Закон України "Про банки і банківську діяльність", метою якого є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банківстворення сприятливих умов для розвитку економіки України в цілому.
По суті, у разі набуття чинності цього Закону, станеться масовий відтік депозитів з банків і фінансових установ, що приведе до колапсу банківської системи в цілому і зупинить діяльність великої кількості не лише банків і фінансових установ, але і інших суб'єктів господарювання. Окрім цього, ті боржники, які є платоспроможними і можуть обслуговувати свої борги, тепер, швидше за все, перестануть здійснювати виплати по позиках, оскільки відсутні негативні наслідки такої невиплати.
Ухвалення цього Закону є передчасним кроком, і було б доцільнішим його прийняття одночасно із законом про реструктуризацію валютних кредитів, над яким на даний момент працює робоча група, що складається з фахівців, у тому числі, і банківської сфери: згідно з положеннями проекту цього закону, усі валютні кредити позичальників мають бути переведені в національну валюту по певному, "усередненому" курсу.
Вважаю, що Верховною Радою України був ухвалений популістський і недосконалий Закон, більше спрямований на саботаж діяльності банківської і фінансової системи країни, а не на відновлення довіри до неї. В той же час, відмічу, що проблема банківської кризи, найімовірніше, може бути розв'язана, з урахуванням інтересів усіх сторін, як вкладників і позичальників, так і банківських (фінансових) установ.
Євгеній Журавскийюрист ЮФ Vox Legum
