Останні дні ми переживаємо не найспокійніший період нашої новітньої історії. Черга подій ставить безліч питань перед суспільством і не в останню чергу - перед юристами. Що необхідно зробити для швидкого затвердження тексту Основного закону України і повного визнання і прийняття його пригнічуючою частиною громадян України? Відповідь на це питання сьогодні шукає багато хто.
У суспільстві мало хто сумнівається в тому, що зміни украй потрібні і мають бути проведені в найкоротший час. В той же час, виникають спори відносно того, як саме це зробити?
Як би то не було, але потреби суспільства такі: існує гостра необхідність завершити формування державних органів і визначити їх повноваження виходячи з нових принципів. Між державними органами має бути встановлений баланс, який не допустить узурпації влади і її безконтрольність суспільству.
Усі розуміють, що зміни мають бути проведені відповідно до встановленої процедури їх прийняття.
Для того, щоб досягти цього, зміни в Конституцію України треба проводити в два етапи: спочатку усунення наслідків нелегітимного рішення Конституційного Суду України по визнанню неконституційним Закону України № 2222 - IV, а після цього - проведення повноцінних змін в Конституцію України відповідно до вимог самої Конституції України.
Перший етап фактично вже почався: Верховна Рада України прийняла Постанова від 22 лютого 2014 р. "Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 р., зі змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 р. № 2222, - IV, від 1 лютого 2011 р. № 2952 - VI, від 19 вересня 2013 р. № 586 - VII". Нагадаємо, вказаний закон обмежував повноваження Президента України. Проте за рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. був визнаний неконституційним у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і прийняття і, як наслідок, скасований.
Але чи досить прийняття Верховною Радою України названої Постанови? На мою думку, не досить. Такий акт найвищого законодавчого органу країни, як мінімум, фіксує наявність проблеми і певне відношення суспільства до такої проблеми, а також напрям її рішення. В той же час, залишаються сумніви відносно того, чи має право Верховну Раду України приймати таке рішення і чи обов'язково воно до виконання?
Для того, щоб усунути можливі непорозуміння, доцільно зробити наступне. Варто звернутися до Конституційного Суду України для перегляду його ж рішення з питання конституційності Закону України № 2222 - IV. Для цього потрібний підпис не менше 45-ти народних депутатів (напевно, за цим справа сьогодні не стане) з вимогою визнати конституційним Закон України № 2222.
|
Олександр Поливодский |
Багато хто напевно заявить, що перегляд рішення Конституційного Суду України не передбачається Законом України "Про Конституційний суд України". Більше того, таке звернення, відповідно до п. 3) ст. 45 цього закону служить підставою для відмови у відкритті конституційного виробництва. Заперечувати наявність таких норм немає сенсу.
Проте практика Конституційного суду України останніх років дає привід поставити питання: чи не траплялося раніше так, що Конституційний Суд України міняв свої позиції? Не вдаючись до деталей, посмію заявити, що це мало місце. Приміром, рішення про "тушки", тобто про формування депутатських груп і фракцій. Іншими словами - зміна позицій була, можливо, не дивлячись на те, що це прямо не передбачено Законом України "Про Конституційний Суд України". Це не самий кращий приклад в діяльності Конституційного Суду України, але якщо міняються обставини, то чи не варто скоректувати свою думку, у тому числі і Конституційному Суду України?
Річ навіть не в тому, що громадська думка буде на стороні такого рішення : воно явно зажадалося. Але таке рішення відповідатиме основним конституційним цінностям, а саме таким як забезпечення прав людини і громадянина, народовладдя, розподіл влади, недопущення узурпації влади. Запропонований варіант також дозволяє досягти встановлення конституційного ладу і усунення істотних протиріч. При цьому не йдеться про миттєву вигоду, а про те, по яких принципах розвиватиметься держава і суспільство в майбутньому. До речі, такий підхід цілком відповідає світовій практиці, за однієї умови - якщо це сприяє захисту прав і свобод людини і громадянина. На мою думку, така умова має місце.
Запропоновані кроки не в ідеальній мірі відповідають букві закону. Проте і ситуація, яка склалася в країні також ніяким нормативним актом не передбачена і не могла бути ким-небудь передбачена, а саме: вищі посадовці відсутні, не являються на своє робоче місце і не приступають до виконання своїх обов'язків тривалий час. Не дивлячись на те, що це сталося, то принцип спадкоємності влади повинен забезпечуватися не дивлячись ні на які обставини, не залежно від політичних змін, не залежно від міри історичної важливості подій в державі. Безперервність повноважень держави і його посадових облич повинна забезпечуватися у будь-якому випадку, а питання, які стоять перед країною негайно повинні вирішуватися.
Після такого рішення Конституційного суду України слід провести другий етап - розробити і прийняти нову Конституцію України в повній відповідності з вимогами, які наказують самою Конституцією України і іншими нормативними актами.
Висновки:
Зміни в Конституцію необхідно максимально легітимувати усіма можливими і прийнятними способами.
Зміни Конституції слід провести в два етапи: відміна Рішення Конституційного суду України за законом України № 2222 - IV, а після цього - повноцінні зміни Конституції України або виклад її в новій редакції при повній відповідності з порядком, який передбачений в самій Конституції України і у відповідних законах України.
В той же час, при підготовці нової редакції Конституції України треба переосмислити і змінити підходи до питання розподілу влади і повноважень між державними органами. Варто також розглянути питання конституційної юстиції і, не виключено, ліквідовувати Конституційний суд України як такої, передавши його повноваження Верховному Суду України.
Метою усіх конституційних змін повинно стати недопущення можливостей для появи в Україні нового диктатора. "Король помер - та є здоровим король"! - це гасло повинне залишатися в історії і не може стати новим сучасним правилом.
Олександр Поливодский,
адвокат, Юридична Фірма "Софія"
