На засіданні Судової палати у господарських справах Верховного Суду України 4 лютого 2014 року було розглянуто справу № 3-1гс14предметом якого була суперечка про стягнення ДП "Харківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості з ЧП "Укр-Петроль".
Між сторонами були укладені договори підряду, згідно з якими ДП "Харківський облавтодор" зобов'язалося виконати певні роботи за завданням ЧП "Укр-Петроль", а останнє - прийняти завершені роботи і сплатити їх. Підрядник свої зобов'язання по договорах виконав, а замовник провів тільки часткову оплату.
Відміняючи постанова судна апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення штрафу і залишаючи в силі в цій частині рішення судна першої інстанції, Вищий господарський суд виходив з наявності підстав для застосування до спірних правовідносин абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексуоскільки позивач відноситься до державного сектора економіки, а передбачені цією нормою штрафні санкції застосовуються у разі порушення як грошового, так і негрошового зобов'язання.
Зокрема, ВСУ вказав, що застосування до боржника, що порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ХК, можливо при сукупності таких умов :
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоч би одна сторона є суб'єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язанняпов'язаного з обігом (постачанням) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і розраховується в процентному відношенні розмір штрафу.
ВСУ вказав, що виведення суду касаційної інстанції відносно застосування положення абз. 3 ч. 2 ст . 231 ХК до грошових зобов'язань, є помилковим. Аналогічна правова позиція виражена в постановах ВСУ від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10від 28 лютого 2011 у справі № 3-11гс11.
Також ВСУ дійшов висновку, що грошовим слід рахувати будь-яке зобов'язання, що полягає, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний сплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, являється грошовим зобов'язанням.
