Сьогодні було обнародувано рішення КСУ від 11 лютого 2014 р. у справі по конституційному зверненню А. Запорожцева відносно офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ГК (справа про право на обов'язкову частку в спадку повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця).
Суд повинен був розтлумачити положення ч.1 ст. 1241 ГК, згідно якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) і непрацездатні батьки наслідують, незалежно від змісту заповіту, половину долі, яка належала б кожному з них при спадкоємстві згідно з (обов'язкова доля) законом, відносно права повнолітніх непрацездатних дітей, які є інвалідами III групи, на обов'язкову частку в спадку.
Згідно ГК суб'єкт права власності, яким є спадкодавець, на випадок своєї смерті має право шляхом здійснення заповіту розпоряджатися своєю власністю. Проте, по своїй юридичній природі свобода розпорядження власністю шляхом здійснення заповіту не є абсолютною. Кодексом визначені обмеження волі заповідача відносно права розпоряджатися власністю шляхом встановлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку в спадку. Право на обов'язкову частку в спадку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) і непрацездатні батьки, наслідують, незалежно від змісту заповіту, половину долі яка належала б кожному з них у разі спадкоємства згідно із законом.
Перелік осіб, що мають право на обов'язкову частку в спадку, встановлений Кодексом, являється вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім'ї або найближчих родичів спадкодавця.
Згідно з Сімейним кодексом сімейні стосунки регулюються цим кодексом і іншими НПА на основі справедливості, сумлінності і розумності, регулювання сімейних стосунків повинно здійснюватися з максимально можливим обліком інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Якщо особисті немайнові і майнові стосунки між дружинами, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї і родичами не врегульовані СК, вони регулюються відповідними нормами Кодексу, якщо це не суперечить істоті сімейних стосунків.
Виходячи зі змісту положень ч. 1, 2, 3 ст. 202 Кодекси заповіт по своїй правовій природі є односторонньою угодою - дією особи, спрямованою на придбання, зміну або припинення громадянських прав і обов'язків. Угода, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам і інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.
КСУ, розкриваючи зміст поняття "Повнолітні непрацездатні діти", використовуваний в абз. 1 ч. 1 ст. 1241 Кодексу про право на обов'язкову частку в спадку, грунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК, який відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II і III групи, а також пенсійного законодавства і законів України, регулюючих соцстрахування і визначають поняття "непрацездатний". Так, згідно ч. 4 ст. 1 Закону "Про прожитковий мінімум" № 966 - ХIV, абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 - IV до непрацездатних відносяться, зокрема, особи, визнані інвалідами у встановленому законом порядку.
Суд дійшов висновку, що аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 1241 ГК про право повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку в спадку необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами у встановленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
