У новому розділі "Актуальна практика Європейського суду з прав людини відносно інших держав"який відкритий на офіційному веб-сайті омбудсмана, розміщений короткий виклад рішення ЕСПЧ від 22 жовтня 2013 року в справі "Маринкович проти Сербії". Справа стосується невиконання державою-відповідачем судових рішень, винесених на користь заявника.
Заявник працював в компанії "Raketa - Putnicki Saobracaj AD" (компанія-боржник), 15 червня 2008 року він був звільнений. У 2002 році компанію-боржника було приватизовано. Проте, в 2007 році договір продажу компанії-боржника було розірвано і держава стала власником більшої частини статутного фонду компанії-боржника. У 2008 році держава продала свою долю статутного фонду приватної компанії.
У період з березня до вересня 2007 року на користь заявника було винесено три судові ухвали, якими зобов'язали компанію-боржника виплатити йому певні суми заробітної плати і соціальних виплат. У вересні 2007 року ці судові рішення набрали законної сили і надалі були відкриті старанні виробництва.
У липні 2010 року відносно компанії-боржника була розпочата процедура банкрутствавнаслідок чого старанні виробництва по виконанню судових рішень, винесених на користь заявника, були зупинені.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився по статтях 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобода також по статті 1 Першого протоколу до Конвенції на невиконання державою-відповідачем судових рішень і відсутність ефективного засобу правового захисту відносно цього. В зв'язку з цим Уряд держави-відповідача посилався на те, що компанію-боржника було приватизовано в 2008 році і, таким чином, держава не може нести відповідальність за її борги.
Згідно з практикою ЕСПЧ, коли йдеться про виконання остаточних судових рішень про стягнення з підприємства, яке не має "достатньої інституціональної і функціональної незалежності від держави", держава не може виправдовувати невиконання судових рішень відсутністю у неї засобів або неплатоспроможністю боржника. Іншими словами, в таких випадках держава безпосередньо несе відповідальність за борги підприємств, які контролюються нею, незалежно від того, що в певний час це підприємство було приватним.
Крім того, той факт, що держава продала свою долю статутного фонду боржника приватному підприємству, не звільняє державу від її зобов'язання виплатити борг за судовим рішенням, що виникло до продажу долі. Якщо держава передає такі зобов'язання новому власникові, воно повинне забезпечити дотримання ним вимог, закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенцій і статті 1 протоколу до неї, і не допустити, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним.
Враховуючи вищезгадану практику і те, що судові рішення, винесені на користь заявника, набрали законної сили у вересні 2007 року, коли компанія-боржник контролювалася державою, ЕСПЧ констатував в цій справі порушення пункту 1 статті 6 Конвенцій і статті 1 протоколу до неї у зв'язку з невиконанням державою-відповідачем судових рішень, винесених на користь заявника.
Крім того, Європейський суд зобов'язав державу-відповідача виплатити засоби, присуджені заявникові вказаними судовими рішеннями, з державного бюджету.
Джерело: сайт омбудсмана.
