За великим рахунком, з будь-якої ситуації є три можливі виходи, які є легітимними.
Перший, і найбільш складний варіант, це почати порпатися в нашому досить недосконалому законодавстві і шукати ті юридичні конструкції, казуси, пропуски, аналогії, які дадуть можливість хоч би якимсь способом надати легітимності для досягнення опозиційної мети, будь то відставка уряду або Президента, або ж розпуск Верховної Ради.
Безперечним плюсом цього підходу є уявна легітимність. Уявною легітимністю варіант визнається тому, що усе наше законодавство в цій сфері настільки сильно не відповідає європейським стандартам і не дотримує баланс інтересів суспільства, держави і людини на користь останнього, що воно швидше є деякою юридичною павутиною, побудованою державою. Варіантів тут множина. Юристи вже сотнями пропонують свої легальні і "лазеечные" шляхи, якими можна обгрунтувати прийняте рішення. Проте, знаючи реальність України, можна стверджувати: якщо тобі іноді здається, що ти знайшов вихід і пропонуєш законний варіант виходу з ситуації, ти тут же "пристукнеш" черговим "рішенням" суду. Тому, як мені представляється, вихід з положення, що створилося, у сфері законоприменения знайти дуже складно. Хоча саме цей варіант буде максимально сприйнятий світовою спільнотою.
Незважаючи на це, існують ще два хвилі легітимних варіантів, які грунтуються на деяких статтях Конституції України.
Так, зокрема, виходячи із статті 5 Конституцій України, носієм влади в Україні є народ. І навіть не дивлячись на дуже складну процедуру референдумуяка прописана в одіозному Законі "Про всеукраїнський референдум". Хоча його механізм ще жодного разу не застосовувався, думаю, що при правильному підході він може стати серйозним інструментом, який може розставити усі точки над "і".
Існує і ще один, як на мене, легітимний спосіб рішення, який все частіше пропонується фахівцями у сфері міжнародного права. Він грунтується на європейському розумінні верховенства права. Адже відсутність легкотравних законодавчих процедур - це, в цілому, проблема неналежної нормопроектной діяльності держави. Ну невже громадянин повинен зазнавати, що держава не змогла або не визнала потрібним для забезпечення його права спорудити яку-небудь купу незрозумілих і таких, що суперечать приписаний, званих нормативно-правовий механізм? Звичайно ж, немає. Тому, головним є забезпечення права людини зокрема і верховенства права в цілому. І, в принципі, історія вже знавала таке суперечливе рішення Верховного Суду. Але мова про інше - ми не повинні забувати, що саме верховенство права є найважливішим принципом сучасної правової системи і істотним механізмом правового регулювання.
Не вважаю, що другий і третій варіант менш легітимні. Але все таки, їх застосування, безумовно, може понизити рівень сприйнятності прийнятого рішення. Тому вказані варіанти повинні мати бездоганну правову техніку підготовки, належний висококваліфікований супровід і вписуватися в систему політичних компромісів.
І найголовніше. Упевнений, що питання знайде свій мирний дозвіл шляхом переговорів. Але, незалежно від обраного варіанту, усі сторони повинні пам'ятати, що без подальшого реформування судової системи, викорінювання виборчого правосуддя, безповоротності і транспарентності при притягненні до відповідальності, знищення корупції в судових і інших органах, ситуація з кожним разом заходитиме усе в тупіший кут. Поки не буде політичної волі обох сторін на концептуальне реформування системи правосуддя і зміну свого особистого відношення до Конституції України і іншого законодавства, в Україні і далі безкарно битимуть дітей на вулиці, множити насильство і підштовхувати нашу державу до розколу. Вважаю, що це шлях в нікуди. І мудрість українського народу історично завжди демонструвала уміння знайти правильний вихід з ситуації, що склалася.
Руслан Стефанчукд.ю.н., професор.
