Учора, 28 листопада, відбулося засідання секції першою і другою судових палат Науково-консультативної ради при Вищому господарському суді України. З півтора десятка питань, що виникають при дозволі госпсудами суперечок про корпоративне управління і реалізацію корпоративних прав, було вибрано 6 найбільш актуальних, таких, що викликають нерозуміння серед суддів і як наслідок - ухвалення різних рішень.
Отже, на обговорення було винесено наступні 6 питань:
1. Чи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності кооперативів, якщо стороною у справі є фізична особа?
З одного боку є постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 у якому вказано, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не являються хозобществами (кооперативи, приватні, колективні підприємства, ін.), якщо стороною у справі є фізособа. При цьому норма п.4 ч.1 ст. 12 ХПК через її імперативний характер не підлягає застосуванню аналогічно відносно суперечок, пов'язаних з діяльністю інших суб'єктів господарювання.
Але в той же час варто звернути увагу, що визначенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 14/680/07 було відмовлено в прийнятті позовного заява Миколаївського союзу споживчих суспільств "Облспоживспілка". Суд порахував, що позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах, оскільки "Готель "Колос" не являється хозобществом. У результаті у цій справі ВСУ відмінив постанову ВХСУ і залишив в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду, якою справа була передана на новий розгляд.
ВСУ порахував, що виробничий кооператив споживчої комерції є господарським суспільством в розумінні ст. 79 і 93 ХПК.
Як би члени ради не сперечалися, незмінним доки залишається одно: хоча, по суті, по духу відповідь на поставлене питання слід було б дати позитивний, законодавство такої можливості доки не надає.
2. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського суспільства звертатися до суду за захистом прав або інтересів суспільства, що охороняються законом, поза стосунками представництва.
Яким чином господарському суду захистити порушені корпоративні права акціонера (учасника) в цій категорії суперечок, якщо суперечка, хоча і підвідомча госпсуду, але господарський суд повинен відмовити в задоволенні таких позовних вимог?
В зв'язку з цим Анатолій Амелинчлен НКЦБФР, нагадує, що перше читання вже пройшов законопроект № 2013аяким передбачено дозволити акціонерам подавати позови в госпсуд про відшкодування суспільству збитків, заподіяних посадовцями цих суспільств. Первинна версія проекту припускала надати таке право власникам 5 і більше відсотків статутного капіталу суспільства. Проте текст проекту в процесі підготовки до другого читання зазнав ряд істотних змін. По-перше, замість 5 % депутати запропонували 10%, а по-друге, вказали, що суб'єкти, що подали позов, є позивачами, а не представляють суспільство. В той же час рішення судом прийматиметься в інтересах суспільства.
Але доки цей проект не став законом, суддям все ж необхідно роз'яснити, як поступати в ситуації, описаній в питанні. Олександр Онуфриенкодиректор юридичного департаменту КУА "КИНТО", радить прописати наступні, що наявність корпоративних прав не породжує права подавати позов від імені і в інтересах господарського суспільства.
3. Якщо упродовж першого року з дня державної реєстрації суспільства учасник не виконав свій обов'язку відносно формування статутного капіталу, а загальні збори учасників суспільства не прийняли передбачених ч.3 ст. 144 ГК і ч.2 ст. 52 Закони "Про господарські суспільства" рішень, то яким чином надалі повинна визначатися кількість голосів такого учасника суспільства?
У рішенні КСУ від 05.02.2013 у справі № 1-3/2013 чітко вказано, що питання відносно кількості голосів для повноважності загальних зборів учасників суспільства і результатів голосування за ухвалення їх рішень у випадку, описаному в питанні, підлягає законодавчому врегулюванню.
Також КСУ вказав, що положення ч. 4 ст. 58 Закону про хозобществах варто розуміти так: при визначенні повноважності загальних зборів учасників суспільства і результатів голосування за ухвалення їх рішень враховується кількість голосів учасників, яке визначене пропорційно розміру їх доль в статутному капіталі, встановлених статутом суспільства, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки впродовж першого року з дня державної реєстрації суспільства.
Такий підхід КСУ Інна Спасибо-Фатеевапрофесор кафедри цивільного права № 1 Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", назвала ієзуїтським, оскільки, вказавши на необхідність законодавчого врегулювання питання, Суд тим самим відхилився від трактування відповідних норм.
З цього питання позиція членів Науково-консультативної ради неоднозначна. З одного боку Олена Беляневичголовний науковий співробітник Інституту частки права і підприємництва НАПрН України, вказує на той факт, що внести вклад в статут це корпоративний обов'язок. "Тобто, якщо не виконаний обов'язок, то таким чином можна претендувати на право"? - запитує пані Беляневич.
І хочуть такий підхід і виглядає логічним і знайшов підтримку серед присутніх, деякі члени ради, зокрема Наталія Кузнєцовапрофесор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відмічає, що цю процедуру все ж слід врегулювати законодавчим шляхом. Інакше, якщо в роз'ясненні для суддів прописати, що такі голоси не треба враховувати, то виникне безліч питань щодо перерозподілу голосів, і тому подібне. Крім того, написавши подібне роз'яснення, тим самим будуть звужені права такого учасника суспільства.
Василь Кисильстарший партнер ЮФ "Василь Кисиль і партнери"також відмічає, що оскільки договір про установу суспільства є консенсусним, а не реальним, тобто права виникають з моменту досягнення згоди, отже - обмежувати учасника в таких правах не можна.
На завершення члени ради відмічають, що на даний момент голоси таких учасників варто враховуватиале в той же час вони розглядають можливість звернення у ВСУ з цього питання і зайнятися розробкою необхідних змін в законодавство.
4. Яким чином господарському суду захистити порушені корпоративні права акціонера (право вимагати здійснення обов'язкового викупу АТ голосуючих акцій, що належать йому), якщо останній голосував проти ухвалення рішень про попереднє схвалення значних угод, які можуть здійснюватися суспільством на протязі не більше ніж одного року з дати ухвалення такого рішення?
Також виникає питання, в який момент у акціонера виникає право вимагати здійснення обов'язкового викупу АТ голосуючих акцій, що належать йому : після прийняття загальними зборами рішення про попереднє схвалення значних угод, проти прийняття яких він голосував; чи з настанням юридичного факту - здійснення значної угоди, або ж таке право не виникає.
А. Онуфриенко вважає, що в роз'ясненні для суддів повинна міститися наступне формулювання: "суди повинні досліджувати, яке саме рішення було прийняте на загальних зборах:
- рішення про схвалення угоди;
- рішення про попереднє схвалення угоди, тим самим що дозволяє протягом року менеджменту робити що завгодно;
- рішення про попереднє схвалення, що вимагає додаткового рішення для схвалення конкретної угоди".
Щодо моменту виникнення права пан Онуфриенко чітко означає, що про ухвалення конкретного рішення менеджментом акціонер може і не дізнатися, а ось така норма гарантує права акціонера, забезпечуючи йому право "проголосувати ногами" і піти з суспільства.
Але такий підхід А. Онуфриенка викликає сумніви у Олега Підцерковногозавідувача кафедри господарського права і процесу Національного університету "Одеська юридична академія", який заявляє, що таким чином ми суперечимо виводам ВСУ.
Є зважаючи на справа № 07/5026/796/2012 Господарського суду Черкаської області, переглядаючи постанову касаційної інстанції по якому ВСУ вказав, що "… законодавець розмежовує такі поняття як "рішення про здійснення значної угоди" і "рішення про попереднє схвалення" значних угод". При цьому прийняття загальними зборами акціонерів рішення про звершення значної угоди кореспондує виконавчому органу суспільства обов'язок зробити конкретну значну угоду. В той же час, прийняття загальними зборами акціонерів рішення про попереднє схвалення значних угод, які можуть їм здійснюватися впродовж року, означає тільки згоду на можливість здійснення значних угод в майбутньому. І це не має слідством реального настання юридичного фактуз яким закон зв'язує виникнення в АТ обов'язку здійснити викуп акцій в акціонера".
На таке зауваження пан Онуфриенко парирує, що його формулювання "треба досліджувати" якраз і є реверансом убік ВСУ.
В цілому ж, конкретної відповіді доки немає, він повинен з'явитися в процесі підготовки відповідного проекту постанови Пленуму ВХСУ.
5. Чи поширюється позовна давність на вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського суспільства? Питання застосування ч.1 ст. 100 ГК у поєднанні з п. 1 ч.1 ст. 268 ГК відносно розмежування понять "Права участі в управлінні справами суспільства" і "права участі в суспільстві", яке є особистим немайновим правом і до захисту якого не застосовуються терміни позовної давності.
Проблема в цьому випадку торкається ТОВ, оскільки відносно АТ визначений термін позовної давності в 3 місяці.
Пані Кузнєцова роз'яснює, що не можна змішувати право на участь в суспільстві з правом оскаржити рішення загальних зборів, з посиланням на статтю 100 ГК. В цілому ж Н. Кузнєцова розглядає можливість застосування в даному випадку аналогії ст. 50 Закону про АТ.
У можливості, та і в необхідності застосування термінів аналогічно упевнені далеко не усі. Зокрема, деякі члени ради стверджує, що в даному випадку немає ніякого пропуску в законодавстві, і слід застосовувати загальний термін позовної давності - 3 року. А надалі - ситуація має бути врегульована законодавцем, який би вказав спеціальний термін позовної давності для ТОВ.
Але доки закону немає, Тетяна Козырсуддя ВХСУ, пропонує детально виписати, що таке "право на участь в суспільстві" і "право на управління суспільством", оскільки не у усіх учасників суспільства є право на участь в управлінні суспільством. Зробивши це, можна буде спокійно вийти на загальну норму, резюмує суддя.
6. Чи належать корпоративні права до об'єктів, які не можуть бути предметом запоруки? Питання виникає в контексті ч. 5 ст. 4 Закони "Про запоруку", ст. 100, ст. 269, ч.5 ст. 576 ГК.
Олена Беляневич, відмічає, що в цьому питанні варто виходити з аналізу того, що собою являють корпоративні права. Що ж до запоруки, то несуттєво, яким чином буде названий цей договір. Навіть якщо він буде названий як договір запоруки корпоративних прав, але по суті це договір запоруки долі в суспільстві, то це прийнятно точно також, як і акція може бути предметом запоруки.
З цього питання погляди членів ради спрямовані приблизно в один бік - вони вважають, що предметом запоруки може бути доля в суспільстві, а не корпоративні права. Оскільки корпоративні права включають, окрім майнових, ще і немайнові, особисті права. Але в той же час слід враховувати, наскільки таку долю можна юридично і фактично виділити.
