Примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що працедавець має притягати до відповідальності. Про це нагадало Минсоцполитики в листі № 416/13/116-13.
Так, вказано, що Законом "Про відпустки" передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати : відпусток, що надаються працівникам через суб'єктивне право, що належить їм згідно із законом, тобто в обов'язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (працедавця і працівника). Ст. 26 Закону визначена відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін. За сімейними обставинами і з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше, ніж на 15 календарних днів в рік.
Важливими гарантіями при наданні відпусток без збереження заробітної плати, встановлених ст.ст. 25 і 26 Закону, являється те, що на час їх надання за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках відповідності з пунктом 4 ст. 9 Закону зараховується в стаж роботи, що надає право на щорічну основну відпустку.
Минсоцполитики роз'яснило, що відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку, і відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін (ст. 26 Закону) надаються тільки за бажанням працівника, а не за ініціативою працедавця.
Функції державного контролю за дотриманням законодавства про працю, в т.ч. про відпустки, здійснює Державна інспекція України з питань праці і її територіальні органи, в які працівники мають право звернутися за захистом своїх трудових прав.
