Уявлення Кабміну про виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЕСПЧ), які отримали статус остаточних, підготовлено Мінюстом в листі від 30.09.2013 р. № 12.0.1-9/9857.
Порушення п. 1 ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції
Порушення права на розгляд справи судом впродовж розумного терміну було констатовано ЕСПЧ в рішеннях у справах "Ткаченко проти України", "Самойлович проти України" і "Киселев проти України" у зв'язку з незабезпеченням національними органами розгляду справ заявників впродовж розумного терміну з обліком:
- неодноразового напряму справи на новий розгляд;
- Того, що позов заявника, який був поданий 6 вересня 2002 р., потім більше 8 років виробництва все ще розглядався в суді першої інстанції;
- Практики в попередніх справах, зокрема у справах "Паскал проти України", "Иззетов проти України" і "Тодоров проти України"оскільки органи держвлади не забезпечили розгляд справи впродовж розумного терміну, враховуючи затримки при призначенні судових засідань, організації технічного запису засідань, оголошенні вироку і розгляді Верховним Судом України відповідної касаційної скарги.
Щоб усунути ці порушення Мінюст вважає, що необхідно удосконалювати практику розгляду справ судами в контексті відповідної вимоги ст. 6 Конвенцій відносно "розумного терміну" виробництва.
Порушення права на виконання рішення суду впродовж розумного терміну (п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенцій і ст. 1 Протоколу) було констатовано ЕСПЧ у справах "Москаленко і 249 інших проти України" і "Хворостяной і 249 інших проти України". Рішення у вказаних справах було прийняте ЕСПЧ у рамках відновленої процедури розгляду скарг, що стосуються тривалого невиконання рішень національних органів і відсутності в зв'язку з цим ефективних засобів правового захисту.
Порушення п. 1 ст. 6 і ст. 1 Протоколу було констатовано ЕСПЧ в справі "Киселев проти України".
Мінюст нагадав, що був ухвалений Закон "Про гарантії держави по виконанню судових рішень"який встановив нову процедуру виконання рішень судів, боржниками по яких є держоргани, підприємства, установи і організації, а також юрособи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.
Але невирішеним залишилося питання про погашення існуючої заборгованості по судових рішеннях відповідальність за виконання яких несе держава. У зв'язку з цим 19 вересня 2013 р. був ухвалений Закон "Про внесення змін до деяких законів України відносно виконання судових рішень".
Порушення права на захист (п. 1 і 3 ст. 6 Конвенцій).
Порушення п. 1 і підпункту "b" п. 3 ст. 6 Конвенцій було констатовано ЕСПЧ у справі "Чорний проти України" у зв'язку з тим, що право заявника на ефективну підготовку свого захисту піддалося обмеженню, а його право на справедливий суд не було дотримане, оскільки при підготовці касаційної скарги у ВСУ заявникові не була надана копія визначення апеляційного суду у його справі, незважаючи на його відповідне клопотання, а ВСУ не розглянув цю ситуацію в ході розгляду його справи в касаційному порядку.
Порушення п. 1 і підпунктів "b", "c", "d" п. 3 ст. 6 Конвенцій було констатовано ЕСПЧ в справі "Веренцов проти України". Порушення прав заявника по п.1 у поєднанні з подп. (b) п. 3 ст. 6 Конвенцій було визнано у зв'язку з тим, що, враховуючи короткий проміжок часу між складанням протоколів про админправонарушении і розглядом справи відносно нього судом (декілька годин), заявникові не було надано досить часу і можливостей підготувати свій захист.
Порушення права заявника, передбаченого п. 1 у поєднанні з подп. (c) п. 3 ст. 6 Конвенцій, констатоване ЕСПЧ з урахуванням свавільної і незаконної відмови національного суду надати йому можливість скористатися послугами захисника, не дивлячись на те, що національне законодавство гарантувало йому таке право, і він прямо клопотав про надання йому захисника.
Порушення прав заявника по п.1 у поєднанні з подп. (d) п. 3 ст. 6 Конвенцій було констатовано ЕСПЧ з обліком, зокрема, відмови нацсуда викликати і допитати в судовому засіданні свідків. Замість цього суд обмежився допитом самого заявника і засновував свої виводи на письмових доказах, головним чином протоколах, складених працівниками міліції. Апеляційний суд також належним чином не відреагував на відповідні затвердження заявника про порушення його права на захист.
Крім того, по вказаних вище порушеннях ст. 6 Конвенцій ЕСПЧ відмітив, що наступний апеляційний розгляд справи не міг їх виправити, оскільки на час його проведення заявник вже відбув призначений йому термін админареста.
У цій справі ЕСПЧ також встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенцій у зв'язку з неналежним мотивуванням нацсудами рішень, якими заявник визнавався винним в порушенні процедури організації і проведення зборів. Зокрема, апеляційний суд проігнорував затвердження заявника в зв'язку з цим, просто відмітивши, що вони спростовуються іншими доказами у справі, і не відреагував на його затвердження про порушення прав заявника, гарантованих п. 1 і п. 3 (b - d) ст. 6 Конвенцій.
З метою усунення вищезгаданих порушень, на думку Мінюсту, необхідно удосконалювати практику розгляду справ судами в контексті відповідних вимог ст. 6 Конвенцій, а також забезпечити ознайомлення суддів України з відповідною практикою ЕСПЧ.
Порушення ст. 2 Конвенції (право на життя)
Порушення ст. 2 Конвенції в матеріальному і процесуальному аспектах було констатовано ЕСПЧ в рішенні у справі "Салахов і Ислямова проти України". Так, ЕСПЧ визнав, що держава не виконала свого позитивного боргу по захисту здоров'я і життя заявника, який містився під вартою, оскільки:
- заявникові було відмовлено в терміновій госпіталізації, яку він вимагав впродовж двох тижнів;
- Він містився під вартою без якого-небудь обгрунтування, при цьому стан його здоров'я був критичним;
- Всупереч рекомендаціям лікарів під час перебування в лікарні його постійно тримали в наручниках, що привело до погіршення стану його здоров'я.
Крім того, було встановлено, що розслідування скарг заявника - матері заявника - відносно ненадання йому належній медичній допомозі було неефективним, оскільки відповідна кримінальна справа неодноразово закривалася і поновлювалася, що в цілому тривало більше 3,5 років. ЕСПЧ також встановив, що серйозним недоліком проведення розслідування була неможливість слідчих органів отримати від установ, в яких заявник містився під вартових, медичні документи відносно нього.
На думку Мінюсту, проблеми, на які ЕСПЧ вказав, частково вирішуються положеннями нового Карного процесуального кодексу (зокрема, в контексті неодноразових відмов в порушенні кримінальної справи, які тепер не можуть мати місця). У міністерстві вважають, що окрім цього необхідно забезпечувати дотримання правоохоронними органами відповідних національних процесуальних норм і враховувати вимоги ст. 2 Конвенції.
Порушення ст. 3 Конвенції (Заборона тортур)
Порушення вказаного положення Конвенції було констатоване ЕСПЧ у справах "Салахов і Ислямова проти України", "Самойлович проти України" і "Барыло проти України" відносно:
- порушення ст. 3 у зв'язку з неналежними матеріальними умовами утримання осіб під вартою;
- порушення ст. 3 у зв'язку з ненаданням особам, що містяться під вартою, належній медичній допомозі;
- порушення ст. 3 у зв'язку з жорстоким поводженням.
Мінюст заявляє, що з метою усунення підстав для вказаного вище порушення систематично звертає увагу Міністерства внутрішніх справ, Генпрокуратури, Державної пенітенціарної служби України, а також судів на суть порушень, які констатуються ЕСПЧ.
Порушення ст. 5 Конвенцій (право на свободу і особисту недоторканість)
Порушення п. 1 і 3 ст. 5 Конвенцій було констатовано ЕСПЧ у справах "Самойлович проти України", "Барыло проти України" і "Комарова проти України".
Аналіз вказаних рішень показує, що до встановлення порушення вищезгаданих положень привели наступні чинники:
- Утримання під вартою на первинному етапі виробництва на підставі санкції прокурора, скарги заявника на яку не були належним чином розглянуті апеляційним судом АРК і Центральним районним судом Сімферополя, які не мали в цьому єдиного і послідовного підходу, порушує принцип юридичної визначеності, і не надавали належних мотивів для відхилення конкретних затверджень заявника в зв'язку з цим;
- Продовження терміну утримання під вартою по санкції прокурора;
- Необгрунтованість рішень суду про обрання запобіжного заходу у вигляді укладення під варту;
- Тривалість утримання під вартою.
Порушення п. 1, 4 і 5 ст. 5 і ст.18 у поєднанні із ст. 5 Конвенцій були констатовані ЕСПЧ у справі "Тимошенко проти України".
Порушення п. 1 ст. 5 Конвенцій було констатовано ЕСПЧ у зв'язку з тим, що постанова від 5 серпня 2011 р. по зміні заявниці припинення на укладення під варту не містило терміну такого утримання і належних підстав для цього, оскільки головними підставами для обрання їй заходи припинення було те, що вона може перешкоджати виробництву, і її прояв неповаги до суду. Крім того, для ЕСПЧ залишилося незрозумілим, як зміна заявникові запобіжного заходу з підписки про невиїзд на узяття під варту може бути більше належною мірою при обставинах, як затверджувалося, її неповага до суду.
Порушення п. 4 ст. 5 Конвенцій було констатовано у зв'язку з тим, що заявниця не була забезпечена належним судовим переглядом законності змісту її під вартою, оскільки розгляд її клопотань про зміну їй заходи припинення зводився до тверджень, що постанова від 5 серпня 2011 р. не підлягає оскарженню, а аргументи заявника були неодноразово відхилені без належного обгрунтування.
Порушення п. 5 ст. 5 Конвенцій було констатовано, оскільки заявниця не мала права на відшкодування шкоди, заподіяної позбавленням волі всупереч ст. 5 Конвенцій, у зв'язку з відсутністю відповідних норм в національному законодавстві.
Порушення ст. 18 у поєднанні із ст. 5 Конвенцій було констатовано у зв'язку з тим, що обмеження свободи заявниці, яке дозволене згідно подп. "c" п. 1 ст . 5 Конвенцій застосовувалося не лише з тим, щоб вона з'явилася перед компетентним органом по обгрунтованій підозрі в здійсненні правопорушення. ЕСПЧ дійшов висновку, що фактичною метою обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді укладення під варту було покарати її за відсутність поваги до суду.
Враховуючи суть констатованих в цих рішеннях порушень, Мінюст вважає, що вони належать до справ групи "Харченко". Відповідно, заходи загального характеру на їх виконання є такими ж самими, як і для інших рішень цієї групи, і полягають в рішенні проблем, пов'язаних із застосуванням запобіжного заходу у виді укладенні під варту.
Порушення ст. 7 (Покарання без закону) і 11 (Свобода зборів і об'єднань) Конвенцій
Вказані порушення були констатовані ЕСПЧ в справі "Веренцов проти України". Розглянувши обставини справи ЕСПЧ дійшов висновку про порушення ст. 11 Конвенцій у зв'язку з порушенням права заявника на мирні збори через відсутність чіткої і передбачуваної процедури організації і проведення таких зборів.
ЕСПЧ відмітив, що двадцятирічна затримка прийняття передбаченого Конституцією законодавчого акту є невиправданою, оскільки йдеться про таке засадниче право, як свобода зборів.
ЕСПЧ також встановив, що визнання заявника винним в здійсненні такого правопорушення як "Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій" не відповідало вимогам ст.7 Конвенції, оскільки власне процедура організації і проведення таких зборів не була передбачена законодавством.
Єдиним шляхом рішення вказаних проблем, на думку Мінюсту, являється ухвалення закону, який би врегулював питання проведення мирних зборів.
Згідно наявної інформації 4 липня 2013 р. народними депутатами України був внесений у Верховну Раду України проект Закону "Про свободу мирних зборів" (№ 2508а).
Про порушення статті 8 Конвенцій (право на повагу приватного і сімейного життя)
Вказане порушення було констатоване ЕСПЧ в справі "Гарнага проти України". ЕСПЧ відмітив, що регулювання питання зміни по батькові фізичних осіб в Україні має недоліки і містить обмеження, які не відповідають закріпленій законодавством свободі зміни імені, невід'ємною частиною якого є по батькові. Більше того, національні органи, відмовляючи в задоволенні відповідної заяви, не привели достатніх підстав для цієї відмови. Відповідно, ЕСПЧ встановив, що мало місце порушення ст. 8 Конвенцій.
Нині Мінюст спільно із зацікавленими органами встановлюють можливі шляхи рішення проблем, які вказані в рішенні ЕСПЧ у справі "Гарнага проти України".
Порушення ст. 13 Конвенцій (право на ефективний засіб правового захисту) було констатоване ЕСПЧ в справі "Барыло проти України" зважаючи на відсутність в національному законодавстві ефективного і доступного засобу правового захисту відносно скарг заявника на умови утримання її під вартою і відсутності належної медичної допомоги.
Порушення ст. 34 Конвенції (Індивідуальні скарги) було констатовано ЕСПЧ в рішенні у справі "Салахов і Ислямова проти України" у зв'язку з недотриманням вказівки ЕСПЧ, наданої урядом відповідно до Правила 39 Регламенту цього судупро терміновий переклад заявника до медичної установи з метою надання йому в належній медичній допомозі.
Так, про необхідність термінової госпіталізації заявника уряду було повідомлено 17 червня 2008 г. Проте, фактично заявника було госпіталізовано тільки 20 червня 2013 р., при цьому урядом не було наведено ніяких об'єктивних підстав для виправдання такої триденної затримки.
На думку Мінюсту, з метою недопущення подібних порушень в майбутньому необхідно привести практику виконання відповідальними органами (наприклад, Міністерством внутрішніх справ, Державною пенітенціарною службою України та ін.) вказівок ЕСПЧ, наданих за правилом 39 Регламенту цього суду.
