Йдеться про широкий спектр проблем, викладених у листі Секретаріату КС: від загальних - правові засади створення, діяльності та призначення керівництва цих органів до цілком конкретних - співпраця з державними органами, неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями, контроль за діяльністю.
Ці питання чинна влада отримала від попереднього керівництва держави, але ревізія розширення повноважень Президента не відбулась, що створило фактично авторитарну президентську систему (і про що багаторазово попереджала Венеційська комісія). Для прикладу, в рамках діяльності ДБР Президент не наділений повноваженнями призначати конкурсні комісії та затверджувати Положення про Раду громадського контролю (що не узгоджуються із статтями 6, 106 та 116 Конституції).
Між іншим, легітимність ДБР вже є предметом розгляду Окружного адміністративного суду м. Києва. Приводом для судового спору стали маніпуляції з адресою реєстрації правоохоронного органу.
Більше того Верховний Суд поставив під сумнів чинність «неюстованих» нормативно-правових актів ДБР. А результати реформ ДБР, затіяних під приводом інтеграції в НАТО, яскраво характеризує той факт, що 40% розслідуваних справ у 2021 році – це самовільне залишення військової частини. Всі ці сумнівні показники на фоні скандалів про знищення справ вказують на низьку ефективність цього правоохоронного органу під знаком питання конституційності його діяльності.
Є на розгляді Конституційного Суду України й питання і конституційності створення Національного антикорупційного бюро України та Вищого антикорупційного суду, наділеного особливим статусом, оскільки відповідно до частини шостої статті 125 Основного Закону створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Безліч питань викликало й реформування органів прокуратури та внутрішніх справ в частині пенсійного забезпечення, що стало предметом не тільки конституційних скарг а й створило надмірне навантаження на систему адміністративних судів.
Абсолютом юридичного абсурду є розслідування Державним бюро розслідувань справи за фактом винесення Конституційним Судом України Рішення від 30.09.2010 року № 20-рп/2010. Слідчі ДБР та прокурори вийшовши за межі своїх повноважень поставили під сумнів чинне Рішення КСУ, яке є частиною Конституції України. Тим самим вони фактично поставили під сумнів діючий в країні державний лад та конституційний устрій. Зазначене Рішення КСУ набуло чинності з моменту його оприлюднення під час пленарного засідання КСУ. Натомість слідчі та прокурори не мають жодних претензій ні до суддів, ні до представників Президента в КСУ та вирішили «відігратись» на співробітниках Мінюсту, які виконували зазначене Рішення.
Виходить, що сьогодні пореформовані прокурори та слідчі ДБР не тільки заперечують Рішення Конституційного Суду, а й відверто порушують закріплений в статті 19 Конституції обов’язок посадовим особам діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Навіть попри те, що статтею 68 Конституції передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Дивно чому пасивну позицію в цьому питанні займає сам Конституційний Суд України.
Якби там не було але й самі прокурори визнають, що рішення ухвалені Конституційним Судом України є обов’язковим для виконання, остаточним і не можуть бути оскаржені. Наведене вказує на повний глибину правового нігілізму при формуванні численних правоохоронних органів.
