Презумпція свідчить
Нагадаємо, недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим, дізнавачем, прокурором або суддею є злочином, відповідальність за який установлена статтею 374 (порушення права на захист) КК. А вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи при наданні правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці є втручанням в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).
Обидві статті існують у Кримінальному кодексі України з моменту його ухвалення у 2001 році і зазнали фактично лише редакційних змін. Утім, якщо у Єдиному державному реєстрі судових рішень спробувати запитати вироки за цими статтями, система не знайде жодного документа! Немає ні обвинувальних, ні виправдувальних вироків!
Оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, з цього випливає, що в Україні офіційно не існує цих негативних явищ. Або норми кримінального закону просто не діють. Адже на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України систематично з’являються матеріали, присвячені ігноруванню прав адвокатів, створення перешкод у роботі та порушення гарантій адвокатської діяльності. Тож у чому проблема?
Критерії ефективності
Попри декларування Конституцією презумпції невинуватості, показники ефективності своєї діяльності правоохоронні органи традиційно вимірюють кількістю оголошених ними підозр (вважається, що злочин розкрито) та матеріалів справ, переданих до суду з обвинувальним вироком (розслідування завершене). Нацполіція СБУ, ДБР щодня радо звітують на своїх сайтах про затримання та застосування до підозрюваних запобіжних заходів, при цьому інформація про судові вироки у цих же справах майже відсутня. Тобто судова статистика і статистика роботи правоохоронних органів не мають сьогодні спільного знаменника. Можливо тому, що прозорість у цьому питанні грає зовсім не на користь кримінальної юстиції.
Саме тому цікавими є цифри, пов’язані із розслідуванням згадуваних вище злочинів у сфері правосуддя. Адже вони характеризують якість змагальності та реальне ставлення влади до прав громадян, яким довелося зіткнутися із кримінальним переслідуванням та відстоювати свої інтереси через адвоката.
Офіс Генпрокурора щомісячно дає на своєму сайті розгорнуту статистику про роботу правоохоронних органів.
Серед усіх цифр, представлених у таблицях, найбільше нас цікавлять:
Динаміка змін за роками відображена в інфографіці.
Нуль на виході
Тож, якщо взяти період з 2020 року до сьогодні, то вийде, що до ЄРДР усього було внесено повідомлень про: порушення права на захист – 197; втручання в діяльність захисника чи представника особи – 297. При цьому за три роки і сім місяців було оголошено лише одне повідомлення про підозру! А до суду не дійшов жоден обвинувальний акт. Водночас кількість правопорушень, у яких провадження були закриті, склали відповідно 130 та 248 справ.
Якщо подивитися на «сусідні» по розділу статті, то показники роботи виявиться зовсім іншими. Так, наприклад, лише за один 2022 рік було зафіксовано 291 випадок порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК). У 251 справі (86,3%) оголосили про підозру. Завершено провадження передачею обвинувального акту до суду – 247. Тобто ефективність розслідування склала 84,9%.
Про що говорять такі цифри? Правоохоронці уникають розслідування злочинів, пов’язаних з переслідуванням своїх процесуальних опонентів та фактів порушення прав підозрюваних і їх захисників. Нульовий показник вручення повідомлень про підозру (один випадок – це скоріше помилка системи) свідчить, що внесення даних до ЄРДР було поза волею слідчих, очевидно, це робилося за рішеннями судів.
Загальна динаміка зниження реєстрації заяв в ЄРДР за останні роки – це не тільки показник погіршення ситуації, а й можлива ознака відчаю та зневірення у можливості знайти справедливість законним шляхом.
І скільки б не змінювали закони, доповнювали Кримінальний кодекс новими складами злочинів та посилювали кримінальну відповідальність у вже існуючих, ситуація із дотриманням прав людини кардинально ніколи не зміниться. Допоки не буде політичної волі змусити правоохоронців виконувати закони.
