Без підстав
31 березня до Конституційного Суду надійшло конституційне подання 49 народних депутатів України щодо конституційності міжнародної угоди, ратифікованої Законом № 2153-IV.
Ініціатори звернення просили відкрити провадження за цим поданням, визнати його невідкладним, а також залучити до участі уповноважених представників суб’єкта права на конституційне подання. У цей же день на сайті КС з’явилося відповідне повідомлення.
Правовий департамент Секретаріату КС підготував відповідно до встановленої процедури попередній висновок на конституційне подання, в якому зазначив наступне: «Народні депутати України звернулися до Суду, посилаючись, зокрема, на статті 51, 52 Закону, з документом, названим «конституційне подання». Проте авторами порушуються питання щодо відповідності Конституції України чинного міжнародного договору, а таке клопотання може бути подане до Суду лише у формі конституційного звернення… Питання, які можуть бути предметом конституційного подання, у клопотанні народними депутатами України не порушуються, отже, за формою воно не відповідає вимогам частини першої статті 51 Закону. Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі відповідно до пункту З статті 62 Закону».
Цей висновок 11 квітня було надано судді-доповідачу у справі Сергію Головатому (який став суддею доповідачем), а також іншим суддям, які входять до складу колегії.
Нагадаємо, Закон «Про Конституційний Суд України» передбачає три форми звернення до Конституційного Суду України – конституційне подання, конституційне звернення та конституційну скаргу. Для кожної з цих форм звернення закон визначає конкретні питання (предмет), з яких відповідний суб’єкт може звернутися до КС.
Описка з посиланнями
Але через два дні після висновку юристів колегія суддів КС відкриває конституційне провадження. Як так могло статися?
Річ у тім, що 6 квітня до КС надійшло «уточнення до поданого до Конституційного Суду України звернення», яке долучили до справи та розмістили як складову подання. В уточненні зазначалося, що за своїм змістом конституційне подання є конституційним зверненням. А в назві та тексті конституційного подання була допущена описка, а саме - неправильно названо звернення. На це Правовий департамент указав, що фактично в уточненні йдеться про внесення змін до конституційного подання одноособово представником суб’єкта права на конституційне подання.
Але ж закон не передбачає можливості внесення до конституційного подання чи звернення будь-яких уточнень. Більше того, не допускається навіть відмова від підпису. Відповідна заява народного депутата не має юридичних наслідків. Що вже говорити про зміни від представника суб’єкта подання, який тут взагалі не має жодних повноважень.
Як кваліфікувати «оновлення» даних
Тим не менш, в ухвалі про відкриття конституційного провадження від 13 квітня вже йшлося про конституційне звернення. При цьому вказувалося, що народні депутати просили КС «про надання висновку щодо відповідності Конституції України Угоди». Хоча насправді первинна вимога звучала як «визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) Угоду».
Колегія суддів вирішила, що конституційне звернення про надання висновку щодо відповідності Угоди Конституції відповідає усім необхідним вимогам та відкрила конституційне провадження.
Це питання має принципове значення для визнання законності (легітимності) конституційного провадження у цій справі. Бо маніпуляції із формою звернення до КС, які по суті є внесенням неправдивих відомостей до ухвали, дозволили створити штучні підстави для ухвалення незаконного по своїй суті рішення.
Щодо потенційних суб’єктів правопорушення, то йдеться про свідомі порушення, вчинені суддями Другого Сенату КС при винесенні ухвали про відкриття провадження всупереч висновку Правового департаменту, а також про свідоме внесення до ухвали неправдивих відомостей.
За підсумками аналізу інформації, розміщеної на сайті Конституційного Суду, можна говорити про наявність ознак вчинення таких злочинів як державна зрада (ст. 111); привласнення чи розтрата чужого майна (ст. 191), втручання у діяльність державного діяча (ст. 344), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), службове підроблення (ст. 366), втручання в діяльність судових органів (ст. 376).
Що стосується С.Головатого, то він, крім іншого, діяв в мовах реального конфлікту інтересів, бо свого часу голосував як народний депутат за закон, який сьогодні має сам оцінювати.
Заяву про злочин з відповідним обґрунтуванням було подано автором до ДБР. Але там, звісно, не наважилися відкривати кримінальне провадження проти високопосадовців. Тому, як заведено у таких справах, довелося звертатися ще й до суду. І як стало нещодавно відомо, 27 червня Печерський районний суд м. Києва ухвалою визнав бездіяльність слідчого ДБР протиправною та зобов’язав його внести відомості про вчинення правопорушень колегією суддів КС та народним депутатом до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. Ухвала оскарженню не підлягає.
