У кожному суспільстві є правила, які виховані люди приймають і вважають для себе обов'язковими для виконання. У нашому випадку під таким суспільством ми будемо розуміти систему фінансово-економічних відносин. Вважаючи себе повноправними членами такого товариства, ми беремо на себе зобов'язання по виконанню всіх встановлених вимог, прийнятих для цієї системи.
Наша країна тільки вчиться бути повноправним учасником міжнародних процесів. За рівнем розвитку деяких галузей економіки десь ми відстали, а десь йдемо в ногу з часом. Не будемо говорити про всю економіку, а спробуємо проаналізувати тільки її фінансову складову.
Фінансово-економічні відносини — це відносини між суб'єктами, які пов'язані з формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств і громадян. Не будемо торкатися теми розподілу (це у нас виходить більш ніж добре), а постараємося розібратися, як правильно і безболісно для себе використовувати кошти. Для цього в нашій державі прийнято достатню кількість законів, що дозволяють використовувати міжнародний досвід у цій сфері. Деякі з них знаходяться на стадії розробки і обговорення.
Міжнародна практика фінансово-економічних відносин з введенням принципів, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) під всім відомою назвою «План BEPS», ставить головним завданням визначення кінцевого бенефіціара бізнесу (вигодонабувача). Рухаючись згідно раніше заданому тренду на інтеграцію в міжнародне співтовариство і конкретно в його фінансово-економічну сферу, ми приймаємо закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також постанову НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», в яких намагаємося застосувати принципи ризик-орієнтованого підходу.
Як вже говорилося, ми як виховані члени суспільства, учасники фінансово-економічних відносин взялися за виконання функцій і завдань, запропонованих нам законами. Головна роль у цьому процесі була відведена банкам. Банки, які пережили кризу, котру в народі охрестили «банкопадом», а офіційно — «очищенням банківської системи», з великим завзяттям взялися за вивчення своїх клієнтів, щоб не отримати штраф від НБУ за неправильно вжиті заходи згідно ризик-орієнтованого підходу. На цьому тернистому шляху кожний з банків почав розробляти свої інструкції та положення. Для вивчення величезного масиву інформації почали створюватися спеціальні відділи, що призвело до збільшення штату співробітників і витрат на утримання банку. Прибутковість банківських операцій зменшилася.
Якщо щось робиться (наприклад, вкладаються кошти), це робиться для чогось (наприклад, щоб кошти отримати). Банки були створені для того, щоб у одних гроші під відсотки брати, іншим їх під відсотки давати і різницю процентних ставок залишати собі як заробіток (дуже просте визначення, потрібне нам для розуміння ситуації). Для цього вони отримали всі необхідні дозволи та індульгенцію з приводу своїх можливих огріхів з умовою, що займатися всім цим можуть тільки вони, і головним над ними буде НБУ.
Розуміючи всю складність виконання поставленого перед банками завдання з вивчення клієнтів на предмет їх ризик-орієнтованості, НБУ дав можливість делегувати функцію ідентифікації і верифікації клієнтів агентам. Щоб банки не розслабилися, відповідальність за роботу агентів була покладена на самі банки. На практиці вони вирішили не ризикувати своєю репутацією і не зв'язуватися з агентами — навіщо возу п'яте колесо, тим більше, ще й не безкоштовне?
Ризик-орієнтований підхід почав давати результати у вигляді блокування операцій клієнтів з вимогою надання документів, що підтверджують джерело походження коштів. Бажання клієнта уточнити у банку що-небудь по його процедурі ідентифікації і верифікації тепер буде розглядатися як спроба обійти цю процедуру (додаток 20 до постанови НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу»).
