Податкові спори. Національна ліга
Банківське та інвестиційне право. Національна ліга
Банківське та інвестиційне право. Національна ліга
Юридична компанія АМБЕР
Юридична компанія
Відгуки клієнтів
Оцінок ще немає
Рекомендації колег
Оцінок ще немає
Активність на сайті:
Активний

White-Collar Crime – стратити не можна помилувати Ч. 2/3

13.04.2021, 10:16

White-Collar Crime – стратити не можна помилувати Ч. 2/3

Вчинення особою будь-якого корупційного злочину тягне за собою низку негативних кримінально-правових наслідків:

Так, особи, що вчинили корупційний злочин, не можуть бути звільненими від кримінальної відповідальності на підставі: ст. 45 КК – у зв’язку з дійовим каяттям; ст. 46 КК – у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; ст. 47 КК – у зв’язку з передачею особи на поруки; ст. 48 КК – у зв’язку зі зміною обстановки.

Правила призначення покарання за корупційні злочини також мають певні особливості.

Особі, винній у корупційному злочині, не може бути призначене у відповідності до ст. 69 КК більш м’яке покарання, ніж передбачено законом.

Така особа не може бути за вироком суду звільнена від покарання та його відбування на підставі ч. 4 ст. 74 КК.

За вчинення корупційного злочину особі не може бути призначено покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, про це міститься пряма заборона у ч. 1 ст. 75 КК.

Тобто, суд при ухваленні вироку не на підставі угоди, визнавши особу винною у вчиненні корупційного злочину, не вправі призначати їй покарання із застосуванням ст. 75 КК.

Наведене свідчить, що у вітчизняному кримінальному праві передбачено комплекс кримінально-правової протидії «білокомірцевій злочинності», з огляду на що варто розглянути практичну реалізацію вказаних положень в судовій практиці

Так, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі – ККС ВС) від 29.05.2019 року (Справа № 191/2957/16-к; Провадження № 51-3435км18), практика якого спрямована на формування єдиних орієнтирів та єдності правових позицій, акцентується увага на те, що апеляційний суд, дійшовши висновку, що призначене судом першої інстанції за ч. 3 ст. 368-3 КК покарання є таким, що відповідає положенням ст. 65 КК, фактично залишив поза увагою те, що вказаний злочин є злочином з формальним складом, а тому не залежить від настання чи ненастання суспільно небезпечних наслідків, злочин є корупційним, що вже свідчить про його підвищену суспільну небезпечність і негативний вплив на суспільство, також не врахував суму неправомірної вигоди. ККС ВС вважав за необхідне зазначити, що мета покарання полягає не лише у виправленні засудженого, а й у попередженні вчинення нових злочинів, як самим засудженим, так і іншими особами, а тому призначене засудженому покарання за ч. 3 ст. 368-3 КК у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 грн.) не можна розглядати як адекватну реакцію держави на вчинений ним злочин, який є корупційним, особливо з огляду на те, що розмір цього штрафу є явно неспіврозмірним розміру вигоди, яку сподівався отримати засуджений (55 000 дол. США), а отже призначене судом покарання з урахуванням обставин цього провадження не несе належної превентивної функції. Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги прокурора визнані обґрунтованими, покарання, призначене засудженому за ч. 3 ст. 368-3 КК таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості.

Типовим є також питання про додаткове покарання, оскільки кримінально-правова охорона цього виду суспільних відносин передбачає заходи, які унеможливлюватимуть продовження такої злочинної діяльності.

Так, у постанові ККС ВС від 14.02.2019 (Справа № 487/8165/15-к; Провадження № 51-6504км18) йдеться про наступне.

За змістом ст. 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане з посадою засудженого або із зайняттям ним певною діяльністю. При цьому, відповідно до роз’яснень, викладених у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та ст. 43 Конституції України рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього та щоб не допускалось довільне обмеження права кожного на працю. Проте, як убачається з резолютивної частини вироку, суд першої інстанції призначив додаткове покарання у вигляді позбавлення засудженого права обіймати посади, пов’язані з викладацькою діяльністю, що суперечить указаним вимогам закону, оскільки фактично позбавив його можливості працювати відповідно до отриманої ним освіти.

Також варто звернути увагу і на судові рішення судів першої інстанції.