В Україні сформувалася розгалужена практика розгляду справ у спорах, що виникають у зв'язку з порушеннями прав інтелектуальної власності.
Однією з проблем під час розгляду цієї категорії справ є визначення судом автора твору. Найкращим доказом у підтвердженні авторського і/або суміжних прав на твір є свідоцтво про його державну реєстрацію. У випадку його відсутності, необхідно виходити з такого: Закон України "Про авторське право і суміжні права" встановлює те, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право визнається особа, яка зазначена автором на оригіналі або примірнику твору, якщо тільки відсутні докази іншого (стаття 11 Закону). Однак виникає питання авторства творів у випадку створення їх в електронній формі. Враховуючи положення статті 1 Закону про те, що автором твору визнається особа, яка своєю творчою працею створила твір, питання можна вважати вирішеним. Що ж робити у випадку, якщо допис в мережі Інтернет або сторінках соціальних мереж було зроблено під псевдонімом? З метою доведення авторства у такому випадку необхідно вчинити ряд дій, зокрема звернутися до адміністрації соціальної мережі з метою отримання доказів про належність авторові ІР-адреси з якої і відбулася публікація. Цілком доречними для захисту інтелектуальної власності є підстави вважати такі технічні розробки, спрямовані на захист авторських прав в мережі Інтернет як використання цифрового підпису, що дозволяє ідентифікувати автора твору; надання об'єкту авторського права на зберігання до веб-депозитарію тощо.
Належним відповідачем у таких справах є власник веб-сайта, в якому розміщено матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість для такого розміщення. Однак тут виникає питання у встановленні власника веб-сайту до моменту подачі позову до суду. Щодо фіксації факту розміщення відповідного контенту у певний момент часу, то необхідно зробити відео процесу огляду веб-сторінки з незаконно розміщеним об'єктом, зберегти веб-сторінку з порушенням авторського права в Інтернет-архіві, звернутися до відповідних експертних установ (наприклад, Центру компетенції "Український центр підтримки номерів і адрес" (УЦПНА)) щодо проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків
Наступною проблемою є відсутність чітких критеріїв для визначення розміру шкоди, яку було заподіяно особі, яка на законних підставах володіє об'єктами права інтелектуальної власності. На цьому неодноразово наголошувалося представниками юридичної практичної діяльності. Відповідно до статті 52 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт "в" частини 1 статті 52 Закону) та позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (пункт "г" частини 1 статті 52 Закону). Суд має право постановити рішення чи ухвалу про "виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу – визначається частиною 2 статті 52 Закону. Проблема вбачається в тому, що текст даної статті не містить вказівки на відмінності "винагороди" та "комісійних платежів", тому характерні особливості першого терміну встановлюються шляхом тлумачення положення пункту 5 статті 15 Закону. На увагу заслуговує і вказівка у частині 2 статті 52 Закону на те, що така "сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені". Виникає питання щодо того які докази будуть прийнятними у такій ситуації. Цілком аргументованою є пропозиція про врахування не лише оголошеної на сайті вартості використання твору, а й підтвердження фінансовими документами здійснення відповідної оплати у правовідносинах, що вже мали місце. Акцент слід зробити також на механізмі компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу.
Практичний кейс: Постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/10951/17 ТОВ "Юніверс Медіа Корпорейшин" до ТОВ "Авіділон", ТОВ "Телерадіокомпанія "Україна", ТОВ "Юніверс медіа копірайт ЧМ" про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір.
Висновки. Правовий захист інтелектуальної власності в мережі Інтернет обумовлений особливостями сфери, у якій відбуваються такі порушення. Розміщення об'єктів права інтелектуальної власності у вигляді, доступному для публічного використання, є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право і/або суміжні права. У іншому випадку – виникають підстави для їх захисту у спосіб, встановлений національним законодавством.
