Постановою КМУ від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 р. на всій території України установлений карантин із забороною відвідування закладів освіти її здобувачами, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також участі глядачів при проведенні спортивних заходів. А 13 березня 2020 року Рада національної безпеки і оборони на екстреному засіданні ухвалила план заходів для протидії коронавірусу, одним з яких є закриття кордону на в'їзд для іноземців.
В розрізі впливу зазначених обставин на виконання суб’єктами господарювання своїх договірних зобов’язань необхідно звернути увагу на такі обставини.
Засвідчення форс-мажорних обставин та видача сертифікатів про такі обставини здійснюється Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до положень, закріплених у зазначеній статті, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) вважаються надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, обставини, викликані стихійним лихом, в тому числі, епідемією.
З огляду на це, запроваджені КМУ і РНБО обмежувальні заходи можуть вважатись форс-мажорними обставинами не самі по собі, а лише в тому випадку, коли вони безпосередньо і об’єктивно впливають на виконання договірних зобов’язань, наприклад, унеможливлюють проведення обумовленого договором заходу, що передбачає участь понад 200 осіб або осіб, що знаходяться поза межами України, в той час як договірні зобов’язання передбачають їхню особисту присутність в Україні.
Слід мати на увазі, що перелік форс-мажорних обставин, визначений статтею 14-1 Закону, не є вичерпним, отже, сторони, виходячи зі змісту конкретних договірних правовідносин, вправі погодити визнання форс-мажорними інших обставин, що за своєю правовою природою можуть вважатись обставинами непереборної сили (критерії визначення таких обставин містяться у вищевказаній статті Закону) для цілей звільнення сторін від цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності.
В той же час зміст статті 617 Цивільного кодексу України, що передбачає звільнення особи, яка порушила зобов’язання, від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а також статті 218 Господарського кодексу, в якій зазначено, що у випадку, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин за певних умов здійснення господарської діяльності, не лімітує перелік обставин непереборної сили і не зобов’язує сторони звертатись за підтвердженням настання таких обставин до конкретного органу. Таким чином, в залежності від характеру обставин, які сторони домовились визначити в договорі як обставини непереборної сили, підтвердження їх настання може надати будь-який інший орган, у сфері компетенції якого знаходяться відповідні питання, якщо інший порядок підтвердження не визначений сторонами в договорі або положеннями законодавства, які можуть закріплювати виключну компетенцію ТПП України щодо засвідчення певної обставини непереборної сили. Наприклад, відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що відбулися на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат ТПП України.
Складаючи тексти договорів, зазвичай сторони досить формально підходять до визначення переліку обставин непереборної сили, на настання яких вони матимуть право посилатись як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань, а також до визначення порядку підтвердження таких обставин. Сьогодні ми стикаємось із ситуацією, коли відповідальне ставлення і грамотний підхід до оформлення договірних відносин, зокрема, в частині, що стосується обставин непереборної сили, грає важливу роль, оскільки ймовірність настання таких обставин значно підвищена. І з цих питань жодний нормативно-правовий акт не надасть суб’єкту господарювання такого правового захисту, як погоджені з контрагентом і зафіксовані в тексті договору умови взаємодії його сторін.
Вероніка Зарубицька,
адвокат ЮК Amber
