Суть справи: позивач звернувся до суду з позовом про виселення колишніх власників квартири. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником квартири на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з відповідачами.
Відповідачі ж подали зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Вони вказали, що договір був укладений шляхом обману, а також що в спірній квартирі з моменту народження мешкає їх малолітня дитина. Відповідачі зазначили, що перед складанням договору купівлі-продажу квартири обов'язково потрібно було отримати дозвіл органу опіки та піклування.
Місцевий суд задовольнив вимоги щодо виселення з квартири колишніх власників. Зустрічний позов залишено без задоволення. Спростовуючи доводи про порушення житлових прав малолітньої дитини, місцевий суд указав, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу квартири малолітня дитина подружжя зареєстрована у квартирі не була.
Апеляційний суд із таким висновком погодився.
Однак колегія суддів Цивільного суду ВС скасувала ці рішення і передала справу на новий розгляд у суді першої інстанції, вказавши наступне.
Відповідну постанову у справі № 202/3914/17 ВС прийняв 29.07.2020. З її повним текстом можна ознайомитися в системі аналізу судових рішень VERDICTUM, яку можна протестувати тут.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 569/4373/16-ц дійшла висновку, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Частина шоста статті 203 ЦК України встановлює, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).
За приписами статті 177 СК України та статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Верховний Суд вказав, що наведене спростовує висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що малолітня дитина, не була зареєстрована та не мала права користування спірним житловим приміщенням.
Читайте також: Верховний Суд роз'яснив умови укладення й затвердження мирової угоди
