Як діє нове державне правосуддя
На першій сесії нову філософію правосуддя розкривали судді Верховного Суду Олег Ткачук (суддя Великої Палати, який також є головою Ради суддів України), Дмитро Луспеник (секретар Пленуму Верховного Суду), Олена Кібенко та Олександра Яновська (судді Великої Палати). І хоча в програмі було заявлено «адвокатсько-суддівський погляд», симбіозу не вийшло ні в цій, ні в наступній сесіях (можливо, за винятком погляду Олексія Колтока із Sayenko Kharenko на шляхи протидії процесуальним диверсіям).
По-перше (можливо від прагнення до якоїсь тяглості правової системи), судді наголошують на хибності протиставлення нового Верховного Суду Верховному Суду України: як пояснив Д. Луспеник, доцільно послуговуватися визначенням «правова позиція проти правової позиції» та «правова думка проти правової думки» (а не ВС проти ВСУ). До того ж Верховний Суд України вже встиг відійти і від власних позицій (як і ВСУ, не завжди про це зазначаючи - у випадку касаційних судів).
Д. Луспеник також повідомив, що з початку роботи ВС лунали пропозиції і щодо повного відкидання позицій ВСУ та формування нової практики «з нуля». Та, як ми знаємо, ВС пішов іншим шляхом - і є випадки погодження з позиціями ВСУ. Так, Касаційний цивільний суд у 2018 році направив до Великої Палати 34 справи, з яких розглянуто 26. У 21 випадку ВП відступила від висновків ВСУ: щодо звільнення споживачів від судового збору; щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу тощо. Д. Луспеник зазначив, що у 18 випадках ВП погодилась із Пленумом ВССУ (як щодо судового збору).
Щодо можливості роз'яснень правозастосування вже Пленумом ВС, Д. Луспеник зазначив, що наразі суд перевантажено (незважаючи на запроваджені фільтри) і суддям не до пленумів (але до форми і процедури все ж повернуться - у тому числі і касаційні суди). Разом з тим суддя Олена Кібенко (яка, на відміну від Д. Луспеника, у судді прийшла з адвокатури) зазначила, що редакція норми, за якою право на пленум має лише Велика Палата, була стратегічно правильною, з огляду на висновок КРЄС № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону. О. Кібенко зазначила, що фільтри все ж є необхідними, хоча судді і бачать проблему, про яку часто говорять адвокати: певна категорія справ взагалі не потрапляє до касаційного суду, що дає можливість апеляційним судам формувати практику, відмінну від позицій ВС. Пані Кібенко пропонує направляти до ВС листи-звернення щодо формування на рівні апеляційних судів неоднакової практики. У ВС їх вивчать, проаналізують та вирішать питання на організаційних нарадах. Вона додала, що у ЄСІТС (яку так і не запустили) мають реалізувати механізм пошуку «пілотних» - важливих рішень ВС з певного питання. Разом з тим пані Кібенко вважає, що «суд не має бути активним гравцем - він має ухвалити рішення на основі наданих йому аргументів». До слова, за кордоном пошуком релевантної судової практики займаються не судді, а адвокати.
Українські ж адвокати, зокрема Олександр Шкелебей, керуючий партнер ESQUIRES, зазначили, що непрогнозованості процесу додає і те, що черговість призначення справ до розгляду визначає суддя-доповідач.
Як в Україні виконуються недержавні арбітражні рішення
Поряд з традиційними сесіями учасники заходу мали можливість обмінятись думками у форматі «бутік-конференції», одну з яких було присвячено темі міжнародного арбітражу.
Юристи: Олександр Луговський, Євген Блінов, партнери Eterna Law, Юлія Атаманова, радник LCF, Оксана Карел з Arzinger, Всеволод Волков, партнер Everlegal) та судді Київського апеляційного суду (якому повернули повноваження першої інстанції щодо визнання арбітражних рішень) Вікторія Шебуєва та Ганна Крижановська, погодились у єдиному - що новий кодекс є проарбітрабельним. А за статистикою, яку повідомила пані Карел, 80 % рішень в Україні визнаються і виконуються, отже ми є сприятливою юрисдикцією. Надалі ж дискусія йшла дещо упереджено по відношенню до суддів: від загальних питань розмова переходила до конкретних проблем конкретних рішень (яких є небагато (зокрема, Everest Estate LLC v. RF, справи «Нафтогазу», Coca Cola) і які фахівці не могли не аналізувати). Але з огляду на етичні обмеження судді не мають права висловлювати власну позицію щодо рішень своїх колег.
Загалом же з 3 жовтня до кінця 2018 року до суду надійшло 40 заяв (про надання згоди на виконання, про скасування), у 2019 - поки що розглядається 12 справ: така кількість не дає змоги здійснити аналіз практики, до того ж судді не мають відомостей про остаточні рішення. Разом з тим статистика свідчить, що судді вкладаються у 2-місячний строк розгляду.
На позитивних змінах зупинилась пані Атаманова, яка пояснила важливість таких нових інститутів, як процедура добровільного виконання рішення арбітражного суду та заходи забезпечення під час надання згоди на виконання. Крім того, складається позитивна судова практика тлумачення арбітражної угоди на користь дійсності та тлумачення.
Своєю чергою, пані Карел додала, що суд важко переконати у необхідності застосування зустрічного забезпечення (зважаючи, зокрема, на відсутність валютного рахунка). Саме тому треба зважувати доцільність очікування остаточного рішення з подальшим його виконанням.
Також невирішеними залишаються питання щодо виконання часткових (проміжних) рішень арбітражу, які не вирішують спору по суті; виконання рішень за участю підсанкційних компаній. Щодо останнього пан Волков пояснив, що законодавча неврегульованість питання вимог підсанкційних осіб, пов'язаних з РФ, не дає змоги визначитись, чи є санкції складовою публічного порядку (з огляду на вимоги якого рішення арбітражу можуть не виконуватись).
Як протидіяти процесуальним диверсіям
Протистояння суддів та адвокатів загострилось під час третьої сесії форуму щодо «процесуального переозброєння». Судді знову вимушені були нагадати, що тріада «право - обов'язок - відповідальність» стосується всіх сторін, а не тільки суду. Тому некоректно тлумачити передбачену законом дискрецію суддів (тобто можливість обирати одне рішення з правомірних дій) як можливість для диверсії. Те саме стосується і прийняття рішення «за внутрішнім переконанням». Як порадила суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області Олександра Жуковська, «суд вас почує, якщо ви донесете свою думку, не перевантажуючи заяви списками рішень ЄСПЛ. Зважте на брак часу суддів, які працюють з подвійним навантаженням через кадровий голод у системі». Також вона запевнила присутніх, що суд бачить зловживання і виносить окремі ухвали.
На зловживання (зокрема, подання кількох ідентичних позовів, безпідставних фіктивних позовів) мають реагувати і сторони, з огляду на принцип змагальності, - переконана суддя господарського суду м. Києва Оксана Блажівська.
Класифікував усі можливі процесуальні диверсії та надав поради щодо їх попередження та нівелювання адвокат Олексій Колток. Поряд з «класичними» зловживаннями як-то подання заяви про відвід, неподання документів, безпідставне оскарження рішень, неявка до суду тощо, має місце і безпідставне передання скарги на розгляд Великої Палати через начебто порушення юрисдикції. Тому пан Колток пропонує зазначати наявні позиції Великої Палати щодо юрисдикції. Разом з тим проблему з неподанням документів не можна вирішити, отримавши відповідну ухвалу, - виконавці посилаються на відсутність процедури.
Тож мету, заради якої організовуються подібні заходи, було досягнуто: дискусії відбулись, проблеми озвучено, поради надано. Чи стало краще - покаже форум наступного року.
Марина Ясинська, головний редактор ЮРЛІГИ
