Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри сум, належних звільненому працівнику, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у цій статті відшкодування у тому випадку, якщо спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить ухвалу по суті спору.
Суди розглядали справу за позовом колишньої працівниці про стягнення середнього заробітку у сумі 16 988 грн за час затримки розрахунку при звільненні. Позивачка зазначила, що при звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку, не сплатив заробітної плати, а також не виплатив суму моральної шкоди, яка вже була присуджена їй судом.
Позов було задоволено частково - на користь позивачки було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 500 грн. Суди мотивували це рішення тим, що позивачка просить стягнути середній заробіток у розмірі 16 988 грн, а згідно з іншими рішеннями з відповідача на її користь вже стягнуто 193 141 грн, що більш ніж в 588 разів перевищує розмір невиплаченої суми.
ВСУ скасував рішення нижчих судів, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що суди не дослідили такі питання:
1) яку частину від заявлених позивачкою вимог складає стягнута сума невиплачених коштів (повністю або частково задоволений позов);
2) коли зазначена сума була виплачена позивачці;
3) наявність провини відповідача у затримці виплат.
Верховний Суд роз'яснив, що обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівнику сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.
Підставами для застосування принципу співмірності і зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника.
Також ВСУ звернув увагу на те, що суди не перевірили, чи дотримані позивачем строки звернення до суду. Адже для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати усіх належних сум при звільненні, фактично розрахувався з ним.
Відповідну правову позицію ВСУ сформулював у постанові від 8 листопада 2017 року у справі № 6-1626цс17.
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUM, яка створена для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
