Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 12 жовтня розглянув справу № 6-1587цс16 за позовом дружини до чоловіка (продавцеві) і покупця загальної подружньої квартири про визнання заяви про згоду на укладення договору і договору купівлі-продажу недійсними. Позивачка заявляла, що дала згоду на укладення договору на умовах, вказаних в розписці третьої особи, що заплатила аванс, а квартира була продана відповідачеві за заниженою ціною.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Відповідно до статті 60 СК майно, придбане дружинами за час браку, належить дружині і чоловікові на праві загальної спільної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і тому подібне) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, придбана за час браку, окрім речей індивідуального користування, є об'єктом права загальної спільної власності подружжя.
Згідно із статтею 65 СК для укладення одним з подружжя договорів, що вимагають нотаріального посвідчення і (чи) державної реєстрації, а також договорів відносно цінного майна, згода другого з подружжя повинно бути подано письмово. По нормах частини четвертої статті 203 ГК угода повинна здійснюватися у формі, встановленій законом. Отже, згода чоловіка на відчуження цінної загального майна повинно бути надано у письмовій формі.
Законодавством не передбачена недійсність угоди при відчуженні загального майна подружжя без письмової згоди однієї з подружжя, а тому при розгляді суперечок про розділ цінного спірного майна і визнання недійсними угод на підставі його відчуження без письмової згоди однієї з подружжя суди повинні виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
В той же час, відсутність такої згоди само по собі не може бути основою для визнання договору, ув'язненого одним з подружжя без згоди іншого чоловіка, недійсним.
Так, пунктом 6 статей 3 ГК до основ цивільного законодавства віднесено, у тому числі сумлінність. Відповідно до частини другої статті 369 ГК і частиною другої статті 65 СК при укладенні одним з подружжя договору за розпорядженням загальним майном вважається, що він діє з відома іншого чоловіка. З аналізу вказаних норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору за розпорядженням загальним майном без згоди другого з подружжя може бути основою для визнання такого договору недійсним лише у тому випадку, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір відносно загального майна, і третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовіснийзокрема, що третя особа знала або за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить дружинам на праві загальної спільної власності, і чоловіка, який укладає договір, не отримав згоди іншого чоловіка.
Згідно частини першої статті 215 ГК основою недійсності угоди є недотримання у момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частями першою, - третьої, п'ятої і шостої статті 203 справжнього Кодексу.
Стаття 216 ГК визначає особливі правові наслідки недійсності угоди. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі усе, що вона отримала у виконання цієї угоди, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість отриманого за цінами, існуючими на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних угод.
Правові наслідки, передбачені статтею 216 ГК, застосовуються тільки за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним. Права особи, що вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ГК.
По сенсу статті 229 ГК, якщо особа, що зробила угоду, помилилася відносно обставин, які мають істотне значення, така угода може бути визнана судом недійсної. Істотне значення має помилку відносно природи угоди, прав і обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка відносно мотивів угоди не має істотного значення, окрім випадків, встановлених законом.
Отже, угода, здійснена під впливом помилкиє оспорюваною.
Обставини, по яких помилилася сторона угоди, повинні існувати на момент здійснення угоди. Обличчя на підтвердження своїх вимог про визнання угоди недійсної повинно довестищо така помилка дійсно сталася і що вона має істотне значення.
Аналогічні правові виводи містяться і в постановах ВСУ від 8 квітня, 13 травня, 10 червня 2015, 30 березня, 13 квітня 2016 року.
Вирішуючи суперечку про визнання угоди недійсної, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон зв'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
У справі, що переглядається позивачка, яка не є стороною оспорюваної угоди, надала письмову згоду своєму чоловікові на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, що є загальною спільною власністю подружжя, за ціною і на умовах на його розсуд. При цьому в письмовій згоді вказано, що позивачка підтверджує, що діє вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно і на власний розсуд, і, окрім іншого, не помиляється відносно обставин, викладених в цій угоді. Вимоги чинного законодавства за змістом і правовим наслідкам цієї угоди і зміст, зокрема, статей 203, 215, 229 ГК нотаріус їй роз'яснив. Тому правових підстав, передбачених нормами статей 215, 216, 229, 369 ГК, статті 65 СК, для задоволення позовних вимог про визнання недійсними заяви про згоду на укладення договору купівлі-продажу і самого договору купівлі-продажу немає.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
