В парламент 17 грудня знову подано законопроект «Про медіацію» (№ 3665), хоча попередні законопроекти були відхилені Комітетом ВР.
Не будемо вдаватись до міркувань про мотиви, але мабуть у тому «парламенті» щось пороблено, коли розумні та досвідчені люди втрачають зв'язок зі здоровим глуздом.
Актуальність теми медіації зумовлюється, насамперед, відсутністю в теорії держави і права виваженого визначення того, що являє собою правова державність. Визначення цього поняття здійснюється через встановлення визначальних ознак і властивостей, де найголовніше місце посідає принцип верховенства права як похідна основоположних принципів права.
Можна припустити, що у випадку, коли право (а не закон!) буде засновано на засадах справедливості, рівності, свободи й гуманізму, розумні та інформовані люди погодяться з пріоритетом цього соціального регулятора над будь-якими рішеннями та діями окремих владних суб'єктів. Як ціннісний сплав цих ідей верховенство права формує відповідний образ правової системи й визначає ті умови, що дозволяють перетворити цей образ на реальність.
Стаття 2 проекту закону дає небагато визначень, зокрема:
- медіація - альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу за участі медіатора досягти згоди для вирішення їх спору;
- медіатор - незалежний посередник, який допомагає сторонам спору у його вирішенні шляхом медіації;
- сторони медіації - фізичні, юридичні особи та/або групи осіб, які прагнуть врегулювати свій спір за допомогою медіації;
- учасники медіації - медіатор (медіатори), сторони медіації, їх представники, законні представники, перекладач, експерти та інші особи визначені за домовленістю сторін медіації.
Але на ці визначення завжди доцільно дивитись крізь «призму реальності».
Стаття 3 проекту визначає сфери застосування медіації у будь-яких конфліктах (спорах), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також в кримінальних провадженнях та справах щодо адміністративних правопорушень.
Впровадження відновного правосуддя, медіації у кримінальний та/чи адміністративний процес, не вдаючись до аналізу деталей, - це добровільний і конфіденційний процес, який спрямований на вирішення кримінально(адміністративно)-правового конфлікту між потерпілим та правопорушником (підозрюваним, обвинуваченим, підсудним) за участю нейтральної особи (медіатора).
Виникає питання - медіація стає окремою стадією кримінального/адмінстративного процессу?
Згадаємо ознаки стадії кримінального процесу:
1) відносно самостійна його частина;
2) характеризується конкретними завданнями;
3) має особливе коло учасників;
4) супроводжується специфічними діями;
5) передбачає наявність певного кола процесуальних рішень.
З огляду на сутність медіації, чи можна вважати слідчого, прокурора чи суд її учасниками? Вони і так приймають остаточне рішення про певні юридичні наслідки медіації у межах інших стадій кримінального процесу.
|
Ігор Покотило |
Отже, поширення повноважень зазначених суб'єктів у межах саме такої гіпотетичної стадії кримінального процесу як медіація буде штучним і невиправданим. І це може бути тільки формально як псевдонауковий підхід до проблеми з метою досягнення невиправданого теоретичного результату. Її доцільніше вважати окремою, специфічною процедурою у межах існуючих стадій кримінального процесу. Однак чи варто «процедуру» врегульовувати окремим законом? Хоча, зрештою, і така думка має право на існування як теоретична гіпотеза.
Важливо звернути увагу, що 1 вересня 2015 року набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору». Ним вносяться зміни до Закону «Про судовий збір» щодо об'єктів справляння судового збору, розмірів його ставок, пільг щодо його сплати, порядку сплати та повернення. За задумом авторів «це дозволить істотно збільшити фінансування судової системи». Проте, на практиці це означає обмеження доступу громадян до правосуддя.
От і виходить цікава ситуація: свідомо створюються умови, аби громадяни та підприємці не могли звернутися за захистом порушеного права до суду через високу вартість того «правосуддя» з 1 вересня 2015 року. А вже 17 грудня 2015 року виникає ота медіація (як чорт з табакерки!) з пропозицією «врегулювати» конфлікт, але за згодою сторін і без усіляких гарантій. Дивина, та й годі!
Хто пробував врегулювати спір з фіскальною службою? Я зараз не про те, про що всі подумали, - я про документальну медіацію з вибором медіатора, протоколом медіації та рішенням списати борг чи його частину до бюджету. Або «медіація» вбивці-злочинця та сім'ї потерпілого у кримінальній справі? Або коли прокуратура звертається до суду з позовом про повернення якихось там лісових угідь із захмарною вартістю до державної власності - цікаво, вона «медіацію» пройшла чи судовий збір у нових розмірах сплатила? Ну всі ж рівні перед законом!
Можливо, медіація як соціальний проект і доцільна. Але ж лише як соціальний! Тоді до чого тут реєстри та статус медіатора (ст. 16, 18, Розділ ІІІ проекту Закону «Про медіацію»), або зміни до законодавчих актів України, що перелічено у перехідних положеннях проекту, чи доручення Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін:
- внести зміни до Класифікації видів економічної діяльності, у якій передбачити вид економічної діяльності за класифікацією «Медіатор»;
- внести зміни до Національного класифікатора України «Класифікатор професій», у якому передбачити професію «Медіатор»;
- забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Може, комусь просто потрібно працевлаштування?
Ігор Покотило, адвокат
