Перш за все хотілося б відзначити, що позитивним є сам факт внесення обох законопроектів (і № 10301, і № 10301-1) до розгляду у Верховній Раді України. Прийняття закону про медіацію сприяло би інституалізації послуги, підвищенню довіри до неї, створенню стандартних уніфікованих підходів до розуміння змісту медіації, основних принципів і засада її надання, наданню можливості користування послугою представникам державної влади і управління, судів. Окрім того, додало б Україні позитивної репутації у світовій спільноті правників і медіаторів, - адже наша країна чи не єдина, де питання медіації не врегульоване законодавчо. Медіація здійснюється на законодавчій основі в Росії, Білорусі, Молдові, Казахстані, Грузії, країнах Балтії, Польші тощо.
Серед основних переваг законопроекту № 10301-1 можна відзначити:
- посиленний захист прав медіатора,
- розширення сфери застосування медіації (трудові спори),
- можливість призупинення прецесуальних строків у звязку з призначенням медіації (хоча слід також було б подумати як запобігти зловживанням сторін такою можливістю),
- можливіть для медіатора здійснювати підприємницьку діяльність,
- особливості регулювання організації процесу, проведення медіації, оформлення і впровадження результатів медіації у різних сферах, зокрема кримінально-правовій, а також у медіаціях, пов»язаних з участю дітей.
В той же час, одне з правил, якого ми дотримуємося - не нашкодь. Тому ніж двозначний з точки корисності законопроект - краще ніякого. Адже в законопроекті регулюється ряд питань, які носять фундаментальний характер, і від того, як вони будуть вирішені - взагалі залежить доля медіації в Україні.
Тому є ряд питань, яким при доопрацюванні проекту слід приділити особливу увагу. Зокрема, ст.35 проекту встановлено, що «у разі відкриття судом першої інстанції провадження у справі про розірвання шлюбу медіація є обов'язковою».
Вважаємо, що такий підхід є не тільки недоцільним, а й шкідливим. По-перше, порушується один з основних принципів медіації - добровільність участі. Тотальна «медіабелізація» може привести тільки до роздратування, супротиву і підриву довіри до послуги, і викликати у сторін додаткові складнощі замість допомоги.
Норма щодо обов"язковості медіації у справах про розлучення порушує один з основних принципів медіації - добровільність участі. |
По-друге, не завжди проведення медіації є доречним, тобто не всі спори, пов'язані з батьківськими або подружніми стосунками, є «медіабельними». Це стосується і випадків, коли у подружжя немає спору, а потрібне судове рішення, в якому формалізовані питання пов'язані з розлученням; і випадків, коли ескалація конфлікту між подружжям досягла точки, коли сторони просто не можуть говорити одна з одною і їм потрібна допомога інших фахівців; і випадків, пов'язаних з насильством у сім'ї, наркотичною або алкогольною залежністю тощо.
По-третє, навіть якщо допустити, що така норма закону прийнята, її не можливо забезпечити одномоментно. Немає ані такої кількості медіаторів, ані ця робота не може швидко бути забезпечена організаційно, логістично тощо. Ситуація з введенням обов'язковості сімейної медіації призвела б до необхідності тотальної сертифікації всіх бажаючих не зважаючи на те, підготовка медіаторів повинна здійснюватися ретельно і за найкращими стандартами.
Не зрозуміло, яким чином буде формуватися ціна на послуги уповноважених медіаторів, і що робити, якщо подружжя не може сплачувати за послугу. Не зрозуміло, яким чином будуть розподілятися судові справи, сторони яких направляються на медіацію. Гіпотетично можна стверджувати про можливість передумов для розвитку корупції і при підготовці медіаторів, і при впровадженні медіації у судах за умови, коли медіація є обов'язковою.
Важливим недоліком законопроекту є правова слабкість норми, яка регулює питання підготовки медіаторів.
Це питання виникає в двох площинах. Перша площина - загальна підготовка медіаторів («не уповноважених»). Не визначені базові норми щодо кількості годин підготовки; змісту програм і їх спрямованості на отримання навичок, а не тільки знань щодо медіації; вимог до суб'єктів, які мають право здійснювати підготовку медіаторів. Вже зараз на практиці виникають випадки, коли програми підготовки впроваджуються суб'єктами, які мають про медіацію лише приблизне уявлення і надають недоброякісні послуги при навчанні, поширюють хибний стандарт і створюють шкідливі практики медіціі.
Друга площина - підготовка і атестація уповноважених медіаторів Національною радою медіації при Міністерстві юстиції України, відповідно до програм, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань освіти. Досвід Росії, коли медіатори навчаються по програмах, затверджених Центральним органом виконавчої влади з питань освіти, не виправдав себе. Це призвело до монополізації навчання в руках обмежених провладних організацій та стримування розвитку медіації, монополізації цін, відсутності умов для необхідності забезпечувати відповідну якість підготовки, обмеження для потенційних медіаторів отримати відповідну кваліфікацію тощо.
Окрім того, на наш погляд, також створюються передумови для корупції у разі, якщо у особи, яка бажає стати уповноваженим медіатором, є велике бажання отримати сертифікат без відповідної підготовки. Можна зробити припущення, що бажаючі платити хабарі знайдуться, тому що буде певна можливість швидко повернути «витрати»: суд (або суддя) може «поставляти клієнтів», які не будуть мати змоги відмовитися від послуги, і змушені будуть платити ціну, яку медіатор буде вимагати. На питання про мотивацію судді направляти справи на розгляд одному конкретному уповноваженому медіатору ми зараз шукати відповідь не будемо. Вона здається очевидною.
В законі потрібно встановити чіткі вимоги до організацій, які здійснюють підготовку медіаторів. |
Як варіант вирішення цього питання можна було б запропонувати встановити в законі (!, а не підзаконному акті) чіткі вимоги до організацій і програм, сертифікати яких визнаються державою, а для Міністерства юстиції залишити обов'язок вести національний реєстр, куди організації можуть подавати списки атестованих медіаторів. Частину таких функцій згодом держава могла б делегувати громадській організації. Зокрема, вимоги повинні враховувати міжнародні стандарти підготовки медіаторів, адже медіатори в цьому випадку зможуть надавати послуги в т.ч. і в міжнародних спорах.
Такий підхід допоміг би вирішити наступні питання:
- обмежити можливість монополізації певних організацій права на навчання,
- обмежити регулювання державою питань, пов'язаних з медіацією рамками доцільності і здорового глузду,
- вирішити питання з якістю атестації медіаторів (адже тестування як спосіб перевірки кваліфікації медіатора є неприйнятним; сторона в процесі атестації повинна демонструвати навички медіатора, які перевіряються шляхом участі випускників у симуляція конфліктних ситуацій (рольові ігри),
- створити на ринку ситуацію, коли центри підготовки будуть конкурувати, що змусить їх надавати більш якісні послуги,
- усунути можливості для створення корупційних схем у сфері медіації,
- скоротити витрати держави на створення і підтримання роботи Національної ради медіації, і атестаційної комісії при Національній раді, функції якої виглядають достатньо складними звважаючи на якість, яку вона повинна забезпечувати.
Національна рада медіації могла б працювати ситуативно, складатися з представників державних органів, судів і медіаторів за пропорційною системою і відігравати роль останньої інстанції при розгулі спорів на дії медіаторів. Її рішення могли б бути підставою для виключення медіаторів із Національного реєстру.
Галина Єрьоменко, керівник Українського Центру Медіації (kmbs), к.ю.н.
Марина Венецька, ст. наук. співробітник Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, к.ю.н.
Читайте также материалы ЮРЛИГИ: Парламентарии разработали законопроект о медиации, Эксперты: Законопроект о медиации - результат активной и профессиональной работы, В парламенте представлен второй законопроект о медиации
.
