Говорячи про новий Митний кодекс, передусім варто зауважити, що в нас уже є досвід запровадження Податкового кодексу, застосування якого суттєво ускладнило податкове адміністрування і збільшило податкове навантаження на бізнес, однак при цьому призвело до збільшення надходжень до бюджету, правдами чи неправдами. Не бачу чинників, чому слід було б очікувати іншого ефекту від нового Митного кодексу.
Також є досвід з тим же Податковим кодексом, коли Президент зазначав деякі із положень неприйнятними, такими що суперечать Конституції, а трохи більш ніж через півроку вже погоджувався і підписував запровадження до Кодексу таких норм (наприклад, щодо права податківців вимагати пояснень - ст. 20 ПК). Таке цілком можливе і з Митним кодексом. Здається, що це вже сталося, і принаймні деякі ключові застереження не враховані: так, в пропозиціях Президента до Митного кодексу (ред.21.12.2011р.) зокрема вказується, що пропонована дата набрання чинності Кодексом, «який за статтею 3 Податкового кодексу України належить до податкового законодавства України, не відповідає засадничому принципу податкового законодавства України - принципу стабільності (зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки (стаття 4 Податкового кодексу України). …». Якщо ж виходити із повідомлень преси (на жаль кінцевого тексту МК, як його прийнято, ще немає), цей принцип не дотримується, і набуття чинності новим Митним кодексом очікується вже у місяці, наступному за місяцем опублікування, тобто з 1 травня.
Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів для цілей визначення митної вартості встановлюватиметься Кабінетом Міністрів - це суперечить і Податковому кодексу, і Конституції. |
З новим Митним кодексом, безперечно, виникне багато питань. І як реально що буде працювати - визначити наразі неможливо. Наприклад, якщо виходити із наявного тексту, то ст.58 встановлює, що порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів для цілей визначення митної вартості встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нагадаємо, що митна вартість є базою для нарахування таких податків як ввізного мита і ПДВ, і що при подальшому продажу імпортованих товарів в Україні податкові зобов'язання з ПДВ маю рахуватися не менш ніж від такої митної вартості. Отже, виходить, що формування важливого елементу формування бази оподаткування віддають на відкуп Кабміну? А це суперечить і Податковому кодексу і Конституції, за якою податки маємо сплачувати у порядку встановленому законом (а не керуватися також підзаконними актами хоча б того ж Кабміну). І чому це зроблено саме так, а не визначено прямо в Кодексі? Не змогли зробити належним чином - то яка гарантія, що це може бути зроблено потім належним чином? На думку приходить, на жаль, лише гадка, що це зроблено скоріше для полегшення маніпулювання з цього питання.
При цьому можна дійти висновку, що поряд із зазначеним вище по деяких напрямках закладаються додаткові можливості для уникнення оподаткування. Наведемо наприклад при тимчасовому ввезенні. Вже на слуху те, що Митний кодекс дає можливість зекономити на податках при тимчасовому ввезенні авто. Однак власне автомобілями це не обмежується - можливості надаються і щодо орендованих за кордоном літаків. Ще при прийнятті Податкового кодексу фактично будь-яке ввезення в режимі тимчасового ввезення було виведено з оподаткування ПДВ: базовою та обов'язковою складовою будь-якого податку є об'єкт оподаткування, тільки за наявності якого у платника можуть з'являтись відповідні податкові зобов'язання.
|
Олександр Мінін |
До набуття чинності Податковим кодексом операції з тимчасового ввезення на митну територію України підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, оскільки такі операції, відповідно до ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», прирівнювались до операцій з ввезення товарів у митному режимі імпорту, які, в свою чергу, були об'єктом оподаткування ПДВ. Після набуття чинності Податковим кодексом України визначення об'єкта оподаткування ПДВ встановлене статтею 185 Кодексу. Вказаною статтею встановлений вичерпний перелік операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ. Серед цих операцій немає тимчасовго ввезення, і відсутнє прирівняння тимчасового ввезення до імпорту, як було раніше.
Іншими словами, як видно із вказаної норми ст.185 ПК, відтепер тимчасове ввезення товару не прирівняне до імпорту, не включене окремо до переліку об'єктів оподаткування, і, відповідно, і не є об'єктом оподаткування ПДВ. За таких умов логічним є висновок про те, що при тимчасовому ввезенні в принципі відсутній обов'язок сплачувати ПДВ.
Але, з іншого боку, окремою статтею 206 Податкового кодексу України встановлені особливості оподаткування операцій при переміщенні товарів через митний кордон України, і вона зокрема містить таке положення: «206.2. У разі ввезення товарів на митну територію України залежно від митного режиму, у який розміщуються ці товари, оподаткування здійснюється у такому порядку: …206.2.4. у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується умовне звільнення від оподаткування, а саме:…» . З наведеної норми досить важко здогадатись, що саме мав на увазі законодавець щодо умовного (повного чи часткового) звільнення від оподаткування для операцій, які взагалі не визначені, як об'єкт оподаткування ПДВ: як вже зазначалось вище, вважаємо, що оскільки тимчасове ввезення товару не є об'єктом оподаткування, то і жодних податкових зобов'язань виникати не може, рівно як і недоречним буде питання про часткове чи повне звільнення від оподаткування, оскільки «звільнити» від оподаткування можна тільки те, що оподатковується за загальним правилом. Тобто положення п.п.206.2.4. слід було б залишити взагалі поза увагою.
Водночас митниця досі намагалася використовувати норми статті 206 Податкового кодексу як такі, що є спеціальними по відношенню до норм статті 185, а отже - дають підстави для нараховування ПДВ при тимчасовому ввезенні товару (крім випадків, якщо таке ввезення підпадатиме під повне звільнення). І хоча зазначений підхід не можна назвати правомірним, з наведених норм стає очевидно, що існує можливість принаймні неоднозначного трактування норм Податкового кодексу, які митники тлумачать на практиці на користь можливості оподаткування ПДВ при тимчасовому ввезенні.
В такому разі виникає наступне питання: якщо вважати тимчасове ввезення таким, що може підпадати під ПДВ в принципі, то чи можна говорити принаймні про звільнення? Адже п.п. 206.2.4. говорить саме про те, що у митних режимах тимчасового ввезення застосовується умовне звільнення від оподаткування (яке поділяється на часткове чи повне).
Операція з тимчасового ввезення може визнаватись такою, що умовно звільняється від ПДВ повністю чи частково відповідно. |
Статтею 206 Податкового кодексу України встановлені правила, за яким операція з тимчасового ввезення може визнаватись такою, що умовно звільняється від ПДВ повністю чи частково відповідно. Так, умовами для умовного повного звільнення від ПДВ при тимчасовому ввезенні є (абз. «а» п/п 206.2.4): «…ввезення на митну територію України та подальшого вивезення товарів відповідно до Митного кодексу України та додатків B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення; …ввезення на митну територію України та подальшого вивезення повітряних суден, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу».
Виходячи із цього могли виникати питання, наприклад, щодо звільнення від ПДВ повітряних суден, які ввозяться на територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу, адже друга підстава передбачала їх наступне обов'язкове вивезення (і митниця могла говорити про обмеженість часу, протягом якого це мало статися), а за ст. 206 чинного наразі Митного кодексу України у режимі тимчасового ввезення такі судна не могли використовуватися принаймні для перевезень у межах України, а тільки для перевезень через митний кордон. Тобто, для авіакомпаній існував ризик обкладання ПДВ орендованих повітряних суден, і вони не могли їх використовувати для перевезень у межах України.
Митний кодекс, вбачається, вирішує це питання сприятливо для авіакомпаній, адже ст.105 нового Митного кодексу встановлено як окрему категорію транспортних засобів, які можуть бути у тимчасовому ввезенні, «також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу».
На відміну від Податкового кодексу, із визначення вилучено вимогу про подальше вивезення (що може багато міняти, загадаємо по аналогії питання про місце коми у реченні «стратити не можна помилувати»), а відповідна стаття 105 нового Митного кодексу, на відміну від ст. 206 чинного наразі Митного кодексу, не містить обмеження, що такі транспортні засоби не можна використовувати для перевезень на території України. Отже, новий Митний кодекс створює можливість для податкової економії з ПДВ для власників українських авіакомпаній при використанні ними орендованих в іноземних компаніях літаків, і розширює можливість комерційного використання таких літаків без сплати податків митниці.
Олександр Мінін, старший партнер юридичної фірми КМ Партнери
