Так, не секрет, що українські громадяни практично завалили Європейський суд з прав людини позовами проти України на необґрунтоване затягування судочинства, застосування сили правоохоронними органами для «вибивання» зізнань, незаконного засудження. Практично кожного тижня в новинах можна побачити сюжети про нового українця, який «добився права» в Європейському суді. А скільки запитань виникає навіть у кваліфікованих та досвідчених юристів, які хоч якось стикаються у своїй роботі з кримінальним процесом і на які в чинному КПК (1960 року) немає відповідей?
Більше того, існуючі в КПК прогалини та недоліки регулювання, незліченна кількість Постанов Пленуму Верховного Суду України дають змогу сторонам (скоріше стороні обвинувачення) використовувати їх на свою користь, а досвід окремого судді та його внутрішнє переконання призводять до прийняття різних рішень в однакових ситуаціях.
Так, згадаємо хоча б ситуацію розгляду апеляції адвокатів Ю. Тимошенко на рішення судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, коли суд формально відмовив у розгляді апеляційної скарги, посилаючись на те, що в статті КПК не передбачена можливість такого оскарження підсудним. Тобто виходить, що підозрюваний, обвинувачений має право оскаржити такий запобіжний захід, а підсудний - ні, що порушує права людини, передбачені, як Конституцією України, так і міжнародним актами.
Довгий час про цей проект говорили всі учасники процесу роботи над ним, у тому числі і Президент України, як головний ініціатор його розробки. Проте проект був недоступним для широкого загалу. На наші спроби звернутися до Адміністрації Президента і отримати його текст нам однозначно відповідали, що текст відправили для експертизи у Венеціанську комісію й надати не зможуть. Напевно, не лише виявляли таке активне бажання вивчити ще навіть не поданий у Верховну Раду України документ, бо через декілька тижнів його текст таки розмістили на офіційному сайті Мін'юсту. Таким чином, неймовірними зусиллями, нарешті, знайшовши проект нового кодексу та ознайомившись з його змістом, ми одразу зробили висновок, що в ньому кримінальний процес виписаний у якісно новій формі порівняно з тим процесом, який ми знаємо сьогодні.
Заглибившись у вивчення окремих статей кодексу, стало ще цікавіше. З одного боку, читача (під яким маємо на увазі юриста, який знає і любить кримінальний процес) охоплює ейфорія від нової концепції, нових повноважень, прав, термінів, учасників, стадій, а з іншого боку - охоплює великий подив, чому у документ європейського зразка автори намагаються втиснути давно пережиті інститути кримінального процесу Радянського союзу, а також, чому так багато необдуманих положень у ньому передбачено?
Так, готуючи дану статтю, ми планувати висвітлити основні терміни, новели кримінального процесу у запропонованому проекті, проте при більш детальному вивчені навіть першого загального розділу стало зрозуміло, що це тема не для однієї статті.
Тому в цій статті ми спробуємо зупинитися та проаналізувати новинки першого (концептуального та загального) розділу, поки не зупиняючись на окремих нововведеннях процесу, які вже неодноразово висвітлювалися представниками Адміністрації Президента.
Отже, з новинок першого розділу проекту особливо зацікавило наступне:
1. Введення поняття кримінального правопорушення
Так, замість звичного нам поняття «злочин» по всьому тексту проекту зустрічається також терміни «кримінальне правопорушення» та «кримінальний проступок». На перший погляд практично неможливо встановити, чим же відрізняються ці поняття, складається враження, що вони вживаються як синоніми.
Проте, вже з тексту ст. 2 проекту КПК зрозуміло, що під терміном «кримінальне правопорушення» об'єднуються кримінальні проступки та кримінальні злочини. Згідно зі ст. 11 КК України (до якої зміни не вносяться) злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Залишається знайти відповідь, що ж проект розуміє під проступком? Проте, насправді, такого визначення у проекті взагалі не існує! Більше того, такого визначення немає й в інших законодавчих актах України, хоча ч. 2 ст. 5 проекту говорить, що: «Інші терміни, що їх вжито у цьому Кодексі, визначаються спеціальними нормами у цьому Кодексі та інших законах України».
Разом з тим, в проекті існує спеціальна глава 25, яка передбачає особливий спрощений порядок розслідування кримінальних проступків та їх судового розгляду, а також обмеження можливості апеляційного оскарження на певних підставах. Так, досудове розслідування проступків здійснюється лише у формі дізнання. Суд у цьому випадку за клопотанням слідчого (погодженого з прокурором) або прокурора має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників кримінального провадження, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.
Отже, порядок їх розслідування проектом передбачено, а що ж відноситься до цих проступків так і незрозуміло. Єдиним намаганням почати розмежування кримінальних проступків та кримінальних злочинів є Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента 08.04.2008 року, де передбачено:
«Кримінальні (підсудні) проступки:
1) окремі діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства визначатимуться законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки;
2) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство, дрібне викрадення чужого майна тощо)».
Проте дана концепція є скоріше орієнтиром для прийняття інших законодавчих актів, направлених на реформування галузі і не може бути використана для тлумачення визначення кримінального проступку. Більше того, вона поєднує як злочини невеликої тяжкості, так і адміністративні правопорушення.
Таким чином вся концепція розподілу в проекті КПК злочинів та кримінальних проступків на практиці виявиться такою, що не здатна втілитися в життя.
2. Статус обвинуваченого отримують за своєю суттю різні процесуальні суб'єкти
Так, на сьогодні статус обвинуваченого має людина, якій офіційно пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, про що складено постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Згідно ж проекту, а саме ч. 2 ст. 45 передбачено, що обвинуваченим (обвинуваченим, підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду у встановленому порядку, автоматично змішуючи поняття обвинуваченого та підсудного. Далі більше - ст. 46 говорить, що виправданим в кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили, а засудженим в кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтею 45 цього Кодексу.
Так і незрозуміло, навіщо змішувати терміни і вживати їх як синоніми, коли процесуальний статус кожного різниться, а головне, що існують вони як суб'єкти процесу також на різних стадіях. Вживання в якості обвинуваченого: обвинуваченого, підсудного, виправданого та засудженого призведе лише до плутанини та, як наслідок, непрозорості і неоднозначності процесу, що неприпустимо в кримінальному процесі.
3. Введення нового учасника процесу - заявника
Так, згідно ст. 64 проекту КПК заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого на початок досудового розслідування, і не є потерпілим. При цьому, потерпілим пропонують вважати не лише фізичну, але і юридичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано майнову шкоду, яка на сьогодні визнається цивільним позивачем.
По суті, заявник у такому розумінні є очевидцем злочину, тобто свідком, який безпосередньо сприймав злочин, а тому має первинні відомості про подію злочину та осіб, які його вчинили. Введення фігури заявника, на нашу думку, лише буде обтяжувати процес, оскільки збільшує кількість його учасників.
4. Значно збільшується кількість запобіжних заходів, які можуть застосовуватися в кримінальному процесі
Це один з головних кроків вперед в кримінальному процесі України, оскільки збільшується кількість запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою. Можливості застосування тримання під вартою до осіб значно зменшуються.
Зокрема, проект передбачає такі запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. При цьому, всі запобіжні заходи застосовуються лише слідчим, суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Таким чином, для застосування будь-якого запобіжного заходу до особи, навіть не пов'язаного з триманням під вартою, необхідне відповідне рішення суду. При цьому, приводом для розгляду такого питання може бути лише обґрунтоване звернення (клопотання) слідчого, погоджене з прокурором, або ж самого прокурора, підстави для такого звернення також детально регламентовані.
Нагадаємо, що на сьогодні запобіжні заходи застосовуються безпосередньо слідчим, крім тримання під вартою, яке застосовується за постановою суду. А тому, правоохоронні органи часто зловживають застосуванням цих заходів, часто безпідставно застосовуючи їх з метою своєрідного процесуального залякування особи, оскільки застосування будь-якого запобіжного заходу до особи автоматично робить її підозрюваним. А з моменту визнання особи підозрюваним, її права значно звужуються, а повноваження слідчого щодо цієї особи, значно розширюються.
Крім того, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе бути застосований, оскільки не зможе запобігти ризикам того, що підозрюваний чи обвинувачений перешкоджатиме нормальному процесу розслідування.
Проте це не означатиме, що злочинець зможе втекти та ухилитися від відповідальності, оскільки проект вдало передбачає можливість застосування затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, якщо особу безпосередньо застали на місці вчинення злочину або хтось з безпосередніх очевидців злочину вказав на неї. Таке затримання може тривати не більше 72 годин, після чого особа повинна бути або звільнена, або доставлена в суд для вирішення слідчим суддею питання про обрання запобіжного заходу щодо неї.
5. Скасовується стадія - порушення кримінальної справи. Замість цього всі справи заносяться до Єдиного реєстру судових розслідувань
Скасування стадії порушення кримінальної справи є непоганим задумом, оскільки внесення даних про заяву про злочин та початок розслідування, по суті, не обмежує будь-яких прав особи. Так, стадія порушення кримінальної справи на сьогодні, особливо щодо конкретної особи, обмежує права людини. Проектом передбачається, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше одного дня після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Єдиним невирішеним питанням для того, хто вперше знайомиться з цим проектом залишається питання, яким чином буде діяти слідчий, якщо в заяві про злочин, по суті, злочину немає. Так, на сьогодні є стадія так званої дослідчої перевірки (дізнання), коли правоохоронні органи мають право 10 днів перевіряти заяву про злочин на предмет наявності підстав для порушення кримінальної справи та початку розслідування і лише за їх наявності порушувати кримінальну справу. У проекту ж зазначено, що слідчий зобов'язаний внести заяву про злочин до єдиного реєстру та розпочати розслідування, при цьому проводити розслідування без внесення заяви до реєстру заборонено. То невже в такому випадку, отримавши документ під назвою «заява про злочин» правоохоронні органи будуть зобов'язані проводити розслідування? У такому випадку вони будуть надто перевантажені різними зверненнями й не зможуть оперативно та всебічно проводити розслідування дійсно серйозних злочинів.
|
Зоряна Топорецька, старший юрист ЮК Jurimex |
6. Ведення поняття «розумні строки»
Вживання поняття «розумні строки» завжди асоціюється з певною невизначеністю для особи, оскільки завжди трактується суб'єктивно і дає можливість зловживати цим поняттям. В кримінальному процесі будь-яка невизначеність неприпустима, тому і використання поняття «розумні строки» на перший погляд видається неприйнятним.
Під «розумними строками» у проекті розуміють строки, що об'єктивно є необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Тим не менше, розумні строки не можуть перевищувати передбачені проектом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень, а ст. 112 проекту зазначає, що для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
Використання терміну в такому трактуванні повинно позитивно вплинути на процес розслідування та усунути можливість його затягування, оскільки сторона обвинувачення не зможе розраховувати на встановлені кодексом максимальні строки для здійснення будь-якої дії, й повинні будуть обґрунтувати в кожному окремому випадку необхідність конкретного строку та його розумність перед судом, який вирішуватиме дане питання.
7. Окремо передбачено, які докази є недопустимими
Чинний КПК взагалі не надає визначення належності й допустимості доказів. Вказані поняття існують лише на доктринальному рівні, що призводить до певних зловживань з боку сторони обвинувачення та долучення до матеріалів справи матеріальних об'єктів, які за своєю суттю не можуть бути доказами (наприклад, записів на власних блогах в мережі Інтернет) та ускладнює захист особи. Новий проект присвячує ряд статей питанню належності та допустимості доказів, визначаючи, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Допустимими є докази, які отримані в порядку, встановленому Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини; докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, які не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Це буз сумніву дасть змогу особі захищатися від неправомірного звинувачення та більш повно використовувати надані права, а сторона обвинувачення не зможе використати докази, здобуті з порушенням прав підозрюваного чи обвинуваченого або з порушенням процесуального порядку їх збирання.
8. Суд у вироку може посилатися лише на показання, які він безпосередньо сприймав (ст. 94)
Таке положення також є позитивом у кримінальному процесі, оскільки робить процес змагальним, а суддя в ньому виступає як незалежний арбітр, який безпосередньо сприймає всі докази в сукупності та приймає рішення. Так, ст. 94 проекту зазначає, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. На сьогодні ж існує практика, що особу можуть не викликати до суду для дачі свідчень, а лише оголосити її показання, надані на досудовому слідстві. Проте це позбавляє сторону захисту її права також задавати запитання свідку обвинувачення і тим самим порушує принцип рівності та змагальності процесу. Прийняття такої редакції статті усуне дану прогалину.
9. Показання з чужих слів (чутки та плітки є доказами)
Проект дозволяє в якості доказів використовувати показання з чужих слів, визначаючи, що показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Більше того, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо вони є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. Це все ж є серйозним негативом для встановлення істини у справі, оскільки, особа, яка даватиме показання з чужих слів, відповідно не і може нести відповідальність за їх неправдивість. А використання так званих чуток та пліток, якими за своєю суттю можуть бути показання з чужих слів, є неприпустимим при розслідуванні злочинів, оскільки обвинувачення повинно ґрунтуватися на доказах, достовірність яких можливо перевірити.
Проект серед показань визначає, що висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказами у певних випадках. Разом з тим, недоцільно використовувати суб'єктивний фактор при доведенні винуватості особи. Обвинувачення повинно ґрунтуватися лише на незалежних доказах, а не суб'єктивному ставленні чи думках окремих осіб. Так, даючи показання, свідок повинен розповісти факти та обставини, які йому відомі, а не проводити їх оцінку.
10. Висновок експерта тепер має право подавати будь-яка сторона процесу
На сьогодні експертиза призначається при проведенні досудового розслідування за постановою слідчого, або ж при судовому розгляді справи за ухвалою суду. При цьому висновок експерта приєднується до справи. Введення можливості для будь-якої зі сторін замовляти експертизу та подавати її результати як доказ в кримінальному процесі розширює можливості захисту особи, оскільки таким чином особа має змогу провести альтернативну експертизу в іншій експертній установі та безперешкодно ознайомитися з її результатами, що сприятиме більш повному та неупередженому встановленню істини у справі.
Отже, проаналізувавши 10 новел першого розділу проекту кодексу, можемо сказати, що проект дійсно концептуально по-новому підходить до регулювання процесу кримінального розслідування та процесу в цілому. Більшість положень є дуже позитивними, оскільки направлені на рівність та змагальність процесу, проте проект потребує комплексного доопрацювання, оскільки повинен враховувати не лише зарубіжний досвід ведення кримінального процесу, але й особливості нашої країни та становлення кримінального процесу в ній з тим, щоб на перший погляд благі наміри не перетворилися на практиці у невирішувані проблеми.
Зоряна Топорецька, старший юрист ЮК Jurimex
