Добре ім'я людини завжди захищали. В сучасному світі захисту свого доброго імені (репутації, ділової репутації) потребує не лише фізична, але й юридична особа.
Певно, не варто нагадувати, чому так важливо захищати ділову репутацію та мати змогу в судовому порядку відшкодувати завдану шкоду. В умовах сьогодення ділова репутація є важливим активом юридичної особи, набувається роками клопіткої праці та вартує дуже дорого.
Поняття ділової репутації не є занадто абстрактним, адже саме вона може бути предметом договору комерційної концесії (ст.1116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 366 Господарського кодексу України (далі - ГК України), крім цього, ділова репутація та ділові зв'язки можуть бути вкладом учасника простого товариства у спільну діяльність (ст.1133 ЦК України).
Також ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи. В Податковому кодексі України (п. 14.1.40) міститься визначення гудвілу як нематеріального активу, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.
|
Дмитро Шпенов, народний депутат, заслужений юрист України |
Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл. Іноді деякі науковці ототожнюють поняття гудвілу та ділової репутації, проте дані поняття не тотожні.
Гудвіл є активом, який має вартісне вираження та використовується у бухгалтерському і податковому обліку. Ділова репутація ж є особистим немайновим благом, яке саме і охороняється цивільним законодавством (ч.1 ст.201 ЦК України). Приналежність ділової репутації до особистих немайнових благ гарантує неможливість її обмеження чи відібрання державою в будь-якому випадку, навіть в разі введення надзвичайного стану.
Чинне законодавство України закріплює, що право на недоторканність ділової репутації належить як фізичній так і юридичній особі (ст.ст. 94, 299 ЦК України), а її приниження розглядається як завдання моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).
Погіршення ж ділової репутації може призвести до реальних фінансових збитків. Іноді недоброчесні підприємці використовують чужу репутацію для отримання вигоди. Саме такі дії, тобто неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама, визнаються ГК України неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання, і, відповідно, недобросовісною конкуренцією (ст.ст. 32, 33 ГК України).
Також недобросовісною конкуренцією визнається створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції, а саме дискредитація - поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (ч.2 ст.34 ГК України).
В українському законодавстві немає єдиного унормованого визначення «ділової репутації» |
Механізми захисту порушеної чи приниженої ділової репутації існують, хоча й відсутнє точне визначення, що саме підлягає захисту. Зауважимо, що в українському законодавстві немає єдиного унормованого визначення ділової репутації.
В Законі України «Про банки і банківську діяльність» у статті 2 встановлено, що ділова репутація - відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
В Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни щодо визначення ділової репутації, які наберуть чинності 8 січня 2012 року. Відповідно до цих змін, ділова репутація - сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» (далі - лист ВГСУ) визначено, що ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова ВСУ) під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Разом з тим і лист ВГСУ і постанова ВСУ наголошують, що визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта, а чинне законодавство не містить універсального та чіткого її визначення, оскільки поняття ділової репутації є морально-етичною категорією. З метою ефективного захисту ділової репутації деякі науковці вважають за необхідне закріпити визначення ділової репутації, що дане в постанові ВСУ, в Цивільному чи Господарському кодексі.
Проте варто зазначити, що не наведення визначень понять, які є морально-етичними категоріями рівно як і існування оціночних понять у законодавстві не є недоліками. Законодавець іноді навмисно не наводить визначення понять, щоб знайти компроміс і одночасно забезпечити як принцип «сталості» (довготривала дія акта) так і принцип «мінливості» (акт має відповідати реаліям життя). Визначення ділової репутації наведене у постанові ВСУ може цілком бути використане для обґрунтування позовних вимог. Однак якщо чітко закріпити визначення ділової репутації, то в майбутньому, з розвитком моралі, зміною цінностей, світогляду людей, може скластись ситуація, за якої деталізоване визначення обмежить право на захист ділової репутації.
Наприклад, в постанові ВСУ під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. При такому визначенні виникає велика кількість запитань, на які досить складно дати однозначну відповідь, зокрема: яку оцінку маємо враховувати і як її виміряти; маємо прирівняти ділову репутації до гудвілу чи спиратись на данні соціологічних досліджень; що входить до поняття «оцінка»; це суспільна думка чи власна, чи їх сукупність; якщо враховується лише суспільна, то чому не береться до уваги власна оцінка юридичної особи своєї репутації; тощо.
| ВИСНОВОК |
З огляду на зазначене, поняття «репутація» можна віднести до категорії філософських, саме тому вважаємо, що нормативне закріплення не є необхідністю і не впливає на рівень захисту права на ділову репутацію та на право відшкодування моральної шкоди у зв'язку з приниженням ділової репутації. Крім того варто наголосити, що недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією. А питання чи є інформація поширена про особу негативною і чи була нанесена особі шкода вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставини справи.
Материал издания «ЮРИСТ & ЗАКОН»
выпуск от 18.10.2011 № 41
