Сьогодні, 11 січня, набув чинності Закон від 06.12.2017 р. № 2227-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
У зв'язку з цією подією пропонуємо вашій увазі деякі «розмисли на полях» від науковиці, яка останні декілька років присвятила вивченню гендерної проблематики у кримінальному праві:
Незадовго перед тим, як писати цей текст, перечитувала «Картонки Мінерви» - дописи в міланській газеті «L'Espresso», що колись робив Умберто Еко - один з моїх улюблених інтелектуалів. Відгукуючись на ритми свого часу, він видавав авторські колонки такого розміру, щоб вони могли уміститися на коробці сірників «Мінерва», які у нього як у затятого курця завжди були під рукою.
В одному з таких дописів він роздумував над тим, як ми починаємо ненавидіти певні слова. І дійшов висновку, що ненависним слово стає, коли воно розходиться в маси і його починають вживати де завгодно. «Бетховена теж можна зненавидіти, якщо він стає позивним радіотаксі».
Умберто Еко каже, що певні слова дратують нас тому, що ті, хто використовує їх, залишає киснути в словнику безліч інших прекрасних слів. Тому я вирішила, що у мене є купа різних способів сказати про новий еротичний алгоритм Кримінального кодексу (який наразі не обговорює хіба що лінивий), а отже замість «повага-згода-секс» я можу вжити широке поле асоціацій, наприклад, «хліб, любов, фантазія». Чому б ні?
Головне зрозуміти, що поганих слів не існує. Існує їх необережне використання, без вслуховування до контексту. Ми повинні бути чутливими до слів, пробуючи побачити у них паростки, важливі для нас. Слова «гендер» або «згода» у кримінально-правовому дискурсі звучать доречно і граціозно, але тоді, коли ми бачимо зерна, з яких вирощений цей хліб.
|
Олена Харитонова |
Повага - це, на мій погляд, хліб сучасності. Він проріс із зерен фукіянської теорії влади, з того моменту, як в останній третині XX століття Мішель Фуко заговорив про сексуальність як не природну данність, а як продукт впливу на суспільну свідомість системи дискурсивних практик, які є результатом контролю за індивідом з боку влади. М. Фуко показав, що влада - це не лише вертикальна ієрархія інститутів, а складна стратегічна ситуація у даному суспільстві, коли влада функціонує ніби на капілярному рівні, будучи розпорошеною серед усіх аспектів соціального життя, від обов'язкової рожевої сукенки для дівчинки до заборони плакати для хлопчика. Способом протистояти цій владі став розвиток гендерної теорії, в основі якої лежить ідея поваги до вибору людини визначати власну ідентичність і нескінченність форм самобуття, а не бути пасивним суб'єктом всередині суспільних структур, які надають особі готові формули поведінки.
Саме на розумінні того, що в структури суспільства вже вбудовані механізми нерівності, які необхідно долати, сконструйовані правові інструменти, покликані викорінити чи принаймні зменшити гендерне насильство. Для розуміння механізму дії Стамбульської конвенції мало, орієнтуючись лише на мікро-рівневі суспільні структури, сказати: «А в моїй сім'ї не так, у нас повна гендерна рівність!»; треба подивитися на усе суспільство і крізь призму його структур осягнути макро-рівень нерівностей. Тому що сучасний світ демонструє глобальні моделі нерівностей між жінками і чоловіками:
- політична участь жінок та їхнє представництво в структурах прийняття рішень відстають від чоловіків;
- жінки і чоловіки мають різні економічні можливості, жінки надмірно представлені серед бідних, жінки страждають від часової бідності, не маючи можливості розпорядитися власним часом, виконуючи, окрім продуктивної, репродуктивну та емоційну роботу;
- в інформаційному полі жінки переважно представлені у стереотипних образах, які посилюють бар'єри для їх активної участі у публічних просторах;
- жінки, як правило, страждають від насильства з боку інтимних партнерів частіше, ніж чоловіки, жінки складають більшість людей, які постраждали від торгівлі людьми та залучені до секс-торгівлі тощо.
Ці проблеми вимагають активних зусиль, спрямованих на просування гендерної рівності. Основна ідея Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції) полягає у тому, що подолання гендерних нерівностей призведе до викорінення гендерного насильства. Механізми Стамбульської конвенції побудовані на розумінні, що гендерне насильство є граничним проявом гендерної нерівності, а інтерперсональний злочин - це прояв структурної нерівності у гендерованому суспільстві. Досягнувши сутнісної (субстантивної) рівності між жінками і чоловіками, вдасться значно знизити рівень гендерного насильства.
Коли я чую закиди, що, мовляв, Стамбульська конвенція підписана, але ще не ратифікована, а ми вже вносимо законодавчі зміни, мене це щиро дивує. Адже є два способи імплементації: екстра-спосіб - вскакувати в останній вагон потягу, що вже пішов, намагаючись залатати діри у праворегулюванні у зв'язку із взятими на себе міжнародними зобов'язаннями; і нормальний спосіб - коли держава належним чином готується до реалізації цих зобов'язань, забезпечуючи їх глибоке втілення в національну правову матерію.
Іноді я зустрічаю прибульців з Місяця, які кажуть, що Стамбульська конвенція нав'язує нам чужі цінності. Мені доводиться нагадувати їм, що Україна - член-засновник ООН та член Ради Європи, а у переліку з 17 Цілей сталого розвитку ООН, що являє собою систему ціннісних орієнтирів для усього світу на найближчі 15 років, на 5-му місці знаходиться гендерна рівність; що ще у 1998 р. Група Спеціалістів з Мейнстримінгу підготувала концептуальну рамку та методологію гендерного мейнстримінгу, розробивши його дефініцію (гендерний мейнстримінг є (ре)організацією, вдосконаленням, розвитком та оцінкою політичних процесів таким чином, щоб перспектива гендерної рівності була інкорпорована в усі політики на всіх рівнях і всіх етапах усіма суб'єктами, що беруть участь у розробці політики), яка використовується Радою Європи та багатьма іншими організаціями та країнами; і що Стратегія гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. передбачає фокусування на впровадженні гендерного мейнстримінгу в усіх політиках і заходах.
Стамбульська конвенція - лише частина розгалуженої системи міжнародно-правових механізмів захисту прав людини. Тому ті, хто мислить її як відірваний, ізольований акт, не здатні осягнути її інструментальну цінність та значущість. Інструментальна цінність конвенції має декілька важливих аспектів:
1) Стамбульська конвенція діє дуалістично - як міжнародний договір про права людини і як міжнародний кримінально-правовий договір, спрямований на налагодження міжнародного співробітництва між усіма можливими суб'єктами у цій галузі;
2) вона має глобальний характер, тобто до неї може приєднатися будь-яка держава, яка не є членом Ради Європи і не брала участі в розробці Конвенції;
3) вона пов'язана з іншими конвенціями Ради Європи, які актуалізують гендерний мейнстримінг, як от: Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція), які вже ратифіковані Україною;
4) її рамкова дія заснована на чотирьох стовпах (the Four Pillars) - 4-P:
- Prevention (попереджати усі форми насильства проти жінок)
- Protection (захищати від усіх форм насильства проти жінок)
- Prosecution (переслідувати усіх, хто звинувачується у вчиненні актів насильства проти жінок)
- Policy integration (інтегрувати політики, тобто долати насильство щодо жінок не тільки завдяки кримінально-правовим та кримінально-процесуальним механізмам, а і завдяки впровадженню субстантивної рівності між жінками та чоловіками).
Порівняно з попереднім «3-P»-підходом включення ще однієї «P» до рамки Стамбульської конвенції стало її безперечною перевагою, адже інтеграція політик дає можливість множинності бачення правових ситуацій, гнучкого реагування на змінюваність сучасного світу, визнання та поваги відмінностей та обмеження гендерної нерівності.
Законодавчі зміни, що набули чинності 11 січня, можуть бути належним чином інтерпретовані лише за умови розуміння, що базовою дефініцією, з якої вони проросли, є «гендерне насильство». Хоча у даному законі поняття «гендер» та «гендерне насильство» прямо не згадуються, їх необхідно сприймати як те, що постійно мається на увазі, прихований підтекст, що мислиться як найбільш важливий, але замовчується через політичний компроміс (на який автори законопроекту змушені були піти заради підтримки законопроекту з боку депутатів, що провалили попереднє голосування у листопаді 2016 р.). Більше того, цей закон є лише частиною комплексу законів (Закон № 2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», Закон України № 2334-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації», Закон України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), спрямованих на імплементацію вимог Стамбульської конвенції та Лансаротської конвенції , які набули чинності раніше.
В наступній статті пані Харитонова аналізує та тлумачить зміни національного законодавства в контексті зобов'язань нашої держави за Стамбульською конвенцією.
*Олена Харитонова, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Спеціалізується на наукознавчих проблемах кримінально-правової науки та методологічних основах гендерної теорії у сучасному кримінальному праві. Засновниця університетських курсів «Питання кримінального права в практиці ЄСПЛ» та «Основні тренди розвитку сучасного кримінального права», співрозробниця навчальної програми «Гендерні студії для майбутніх юристів і юристок». Учасниця міжнародної дослідницької програми на факультеті права та адміністрації в Університеті Адама Міцкевича, Польща (2018), програм академічних обмінів з кримінального права ОБСЄ (2016-2017). Експертка ОБСЄ з правових питань. Експертка програми USAID «Нове правосуддя». Гостьова лекторка, спікерка майстер-класів, координаторка та модераторка гендерних освітніх програм громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Авторка науково-практичного посібника «Ключові засади гендерної політики в кримінальному праві України та основні напрями реформ щодо протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству» (2018). Членкиня Міжнародної асоціації кримінального права, ГО «Всеукраїнська асоціація кримінального права» та «Харківське юридичне товариство».
