З набранням чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» власники бізнесу отримали новий інструмент регулювання внутрішніх бізнес-відносин - корпоративний договір. Новела була запроваджена як одне з найкращих надбань світового досвіду корпоративного управління.
Відповідно до Закону, корпоративний договір - це договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізувати свої права та повноваження певним чином або утриматися від їх реалізації.
Тобто, законом передбачена можливість учасників ТОВ домовитися певним чином щодо своїх різноманітних прав та повноважень.
Однак, корпоративний договір значної популярності серед учасників ТОВ поки що не набув, а власники бізнесу в основному зайняли більш очікувальну позицію. Певні зрушення, безумовно, відбудуться, коли судова практика продемонструє перші підсумки застосування нового корпоративного законодавства. Очікуються нові підходи до розгляду такої популярної категорії корпоративних спорів як оскарження угод направлених на відчуження корпоративних прав учасника.
Це пов'язано з тим, що законом прямо передбачена можливість встановлювати у корпоративному договорі умови або порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов'язаний купити або продати частку у статутному капіталі (її частину), а також визначати випадки, коли таке право або обов'язок виникає.
В корпоративному договорі, наприклад, можна закріпити:
* Обов'язкові правила визначення ціни купівлі-продажу частки у статутному капіталі.
* Можливість або неможливість поділу частки учасником шляхом її відчуження.
* Коло осіб, яким частка може бути відчужена, або коло осіб, які не можуть стати учасниками товариства в будь-якому випадку.
* Особливості реалізації або відмова від переважного права на частку іншими учасниками.
* Обов'язок учасника продати частку у разі настання певних подій (невнесення додаткового вкладу до статутного капіталу, відсутність на загальних зборах учасників товариства більше ніж три рази підряд і т.д.).
Тобто, укладення корпоративного договору має мінімізувати ризики розмивання частки учасника, блокування недобросовісним учасником діяльності товариства з метою отримання власної вигоди, введення до бізнесу інших учасників на умовах, які не були погодження засновниками бізнесу, тощо.
При цьому вбачається, що учасники мають отримати ефективний захист прав у випаду, коли один з недобросовісних партнерів по бізнесу все ж таки порушить початкові домовленості, закріплені у корпоративному договір.
Уявімо ситуацію, коли такий недобросовісний партнер по бізнесу все ж таки відчужить свою частку іншій особі не за тими правилами, які закріплені в корпоративному догові. Який захист за новим законодавством отримають інші учасники?
Закон встановлює, що договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення.
В нашій ситуації судовий захист прав добросовісних партнерів по бізнесу має відбуватися з врахуванням таких особливостей:
1. Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, укладений з порушенням корпоративного договору, є нікчемним, тобто його недійсність прямо встановлена законом та відсутня необхідність окремого встановлення недійсності в судовому порядку. Ефективним способом захисту прав в такому випадку є застосування наслідків нікчемного правочину або ж переведення прав покупця, якщо договір укладено з порушенням переважного права.
2. Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі є нікчемним виключно у випадку, якщо інша сторона за договором (покупець корпоративних прав) знала або мала знати про порушення умов корпоративного договору. Із законодавчого формулювання вбачається, якщо покупець корпоративних прав не знав і не міг знати про порушення умов корпоративного договору, то договір купівлі-продажу не є нікчемним. У цьому разі він є оспорюваним і тільки може бути визнаний недійсним судом.
Друга умова є надзвичайно важливою, оскільки саме в ній криються найбільші ризики для захисту прав добросовісних учасників бізнесу.
Справа в тому, що відповідно до закону про ТОВ, за загальним правилом, зміст корпоративного договору не підлягає розкриттю і є конфіденційним. Інше може бути встановлено лише самим корпоративним договором.
Оскільки відомості про зміст корпоративного договору не є загальнодоступними, потенційний покупець частки у статутному капіталі може просто не знати про існування самого корпоративного договору та про купівлю частки з порушенням умов такого договору.
Саме тому при вирішенні спорів суд повинен буде враховувати баланс інтересів, з одного боку, покупця корпоративних прав, який може не знати про існування корпоративного договору, а з іншого боку - учасників товариства.
Питання балансу інтересів вже вирішувалась судами в схожій ситуації в спорах про визнання недійсними договорів, укладених директором з перевищенням повноважень (без відповідного рішення загальних зборів товариства).
Законом закріплено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Погодьтесь, достатньо схоже формулювання.
Судовою практикою вже сформований підхід в такій категорії спорів, коли договір може бути визнаний недійсним виключно у випадку доведення недобросовісності або нерозумності контрагента юридичної особи.
При цьому, відповідно до позиції ВСУ, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює
повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного спору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй не було відомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Тобто, якщо в преамбулі Договору вказано, що особа, яка його підписує, діє на підставі Статуту, то вважається, що інша сторона ознайомилась зі змістом Статуту і перевірила повноваження підписанта.
Якщо вказаний підхід трансформувати до оскарження правочинів, вчинених з порушенням умов корпоративного договору, то виходить, що обмануті партнери по бізнесу повинні будуть доводити недобросовісність та нерозумність покупця корпоративних прав, інакше - підстави для оспорення відсутні. А доводити зазначені факти, враховуючи конфіденційний характер змісту корпоративного договору, буде дуже складно.
Поки що невідомо, яким чином суд буде вирішувати питання балансу інтересів в даних правовідносинах, однак, враховуючи теперішні сформовані підходи вирішенні певних категорій спорів, мінімізувати ризик необхідно вже на стадії укладання корпоративного договору.
Ми радимо в статуті, який є відкритим документом, зазначати про укладення між учасниками корпоративного договору, з вказівкою на дату його укладення та строк дії, але, звісно, без деталізації його змісту. Крім того, в самому корпоративному договорі та статуті необхідно окрему уваги приділити положенням щодо розкриття умов корпоративного договору третім особам, у випадку наміру відчужити частку в бізнесі.
В такому випадку, умова про конфіденційність не буде порушена, однак в суді можна буде доводити, що покупець корпоративних прав, проявивши всю свою обачність, як мінімум повинен був знати про факт укладання корпоративного договору та вимагати розкриття умов договору.
Роман Кобець,
Вероніка Єрохіна, адвокати INPRAXI LAW FIRM
