Традиційно у вересні в Україні розпочинається новий політичний сезон, який цього року обіцяє бути особливо спекотним через вибори Президента та народних депутатів навесні та восени 2019-го. Одним із елементів політичної боротьби завжди була дискредитація конкурентів - поширення інформації, яка виставляє їх у вкрай невигідному світлі - звинувачення у корупції, аморальна поведінка, давно забуті «скелети у шафі».
Звичайно ж, герої таких «розслідувань» будуть захищатися від звинувачень і доводити своїм виборцям, колегам та спонсорам їх неправдивість. Чи не єдиним по-справжньому ефективним способом довести неправдивість поширеної інформації є судовий спосіб захисту, тобто встановлення недостовірності інформації та її спростування судом. Тому судовий позов у такій ситуації майже гарантований.
Відтак, обом сторонам потенційного судового спору слід розуміти кілька ключових особливостей цієї категорії справ для того, щоб з певною імовірністю прогнозувати результат судового процесу.
Зупинимось на одній з таких особливостей, яка, як показує судова практика, має вирішальне значення. Мова йде про форму, у якій була подана інформація. Однак, йдеться не про візуальну форму відображення повідомлення, таку як відеозапис публічного виступу, відеоролик про журналістське розслідування, текстовий матеріал (стаття в газеті, пост у соціальній мережі тощо). Під формою подання інформації у таких спорах розуміють саме лінгвістичну характеристику вислову, тобто чи має він форму твердження особи про факт (певну дію або подію, яка дійсно існувала чи існує), або ж виражений у формі оціночного судження - суб'єктивних поглядів, уявлень, ставлення особи до певних подій чи осіб.
Наприклад, «депутат К. вкрав сто тисяч гривень, які були виділені з бюджету міста М. на ремонт доріг» - твердження про факт; «видається, що депутат К. може бути пов'язаний з розкраданням ста тисяч гривень, виділених з бюджету міста М. на ремонт доріг» - оціночне судження.
|
Олександр Рубля |
Чому ж так важливо відрізняти твердження про факти від оціночних суджень? Перш за все, тому, що оціночні судження не підлягають визнанню недостовірними та спростуванню, на відміну від тверджень, які можуть бути перевірені, визнані недостовірними та спростовані. Тобто, якщо негативна інформація про депутата К. має вигляд оціночного судження, як показано вище, останньому навряд чи варто розраховувати на захист своїх прав у суді та спростування інформації про причетність до розкрадання бюджетних коштів.
На практиці досить частими є випадки, коли встановити, яку ж форму має вислів, твердження чи оціночного судження, не так і просто, а тому для цього необхідні спеціальні знання у сфері лінгвістики. Саме лінгвістична експертиза покликана допомогти суду з'ясувати це важливе для розгляду справи питання.
Втім, з лінгвістичною експертизою не все так просто і очевидно, як може здатися на перший погляд. Перш за все, слід визначитись, хто може таку експертизу провести. Як відомо, разом із прийняттям нових редакцій процесуальних кодексів законодавцем також було внесено зміни до Закону України «Про судову експертизу», чим суттєво змінено порядок призначення усіх судових експертиз, в тому числі лінгвістичних. Зокрема, крім можливості призначення експертизи судом, право самостійно замовити експертизу надається також сторонам судового спору у цивільному, господарському чи адміністративному процесі. Зрозуміло, що експерта такий учасник вибиратиме сам.
У виборі експертів закон також надає набагато більше свободи, ніж раніше: крім судових експертів, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, експертизу можна замовити також і іншим фахівцям з відповідних галузей знань, які мають усі права, обов'язки та гарантії, а також несуть відповідальність нарівні з атестованими судовими експертами. Вимоги до «інших фахівців з відповідних галузей знань» законом не встановлені, тому теоретично лінгвістичну експертизу можна замовити будь-якій особі, яка має вищу освіту зі спеціальності «лінгвістика», адже жоден український «виш» не готує фахівців за спеціальністю «лінгвістична експертиза».
Такий підхід має місце на практиці, проте видається не зовсім вдалим. В Україні спеціалістів, які можуть дійсно професійно виконати лінгвістичне дослідження та скласти висновок експерта, можна перерахувати по пальцям. Тому якість лінгвістичних експертиз, проведених «іншими фахівцями», досить часто настільки низька, що суди просто не беруть їх до уваги, оцінюючи цей доказ «за своїм внутрішнім переконанням» та «у сукупності з іншими доказами». Як приклад можна назвати намагання такого фахівця-лінгвіста давати висновки з питань, що виходять за межі його компетенції, як то тлумачити норми права або ж навіть цілі статті закону. Одним із варіантів вирішення цієї проблеми може бути встановлення у законі чітких вимог до «інших фахівців з відповідних галузей знань», яким надано право проводити експертизи, наприклад, наявність наукового ступеню зі спеціальності або певного досвіду роботи у науково-дослідних установах.
Інше дискусійне питання у лінгвістичних експертизах полягає у тому, що Інструкцією Мінюсту про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень лінгвістична експертиза мовлення віднесена до криміналістичного виду експертиз, які, відповідно до Закону України «Про судову експертизу», повинні проводитись виключно державними спеціалізованими установами, де працюють атестовані судові експерти, внесені до Реєстру.
Відтак, виникає суперечлива ситуація, за якої закон дозволяє замовляти проведення експертизи «іншим фахівцям», а підзаконний нормативний акт, наказ Мінюсту, нівелює таку можливість для лінгвістичної експертизи, включивши її до переліку криміналістичних. Це сталося у 2015 році, коли авторознавчу експертизу, дійсно криміналістичну за своєю сутністю, основною метою якої є ідентифікація автора тексту для розкриття злочинів, Мінюст трансформував у лінгвістичну експертизу мовлення, включивши у цей підвид, крім авторознавчого, також семантико-текстуальне дослідження, тобто саме ту лінгвістичну експертизу, яка покликана розмежовувати твердження про факти та оціночні судження у справах про захист честі, гідності та ділової репутації.
Така позиція стосовно лінгвістичної експертизи, яка, до речі, знаходить своє відображення також і в судовій практиці, видається хибною та суперечить як новому підходу до призначення та проведення експертиз, закладеного у змінах до закону «Про судову експертизу», так і завданням і принципам судового процесу. Завдання судочинства - справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ з метою ефективного захисту порушених прав, а основним принципом судочинства є верховенство права, перш за все Конституції та законів. Тому у питаннях оцінки висновку лінгвістичної експертизи, проведеної іншим фахівцем, а не атестованим судовим експертом, судам слід керуватися не формальною належністю цієї експертизи до встановленого Мінюстом переліку криміналістичних, а передусім принципом верховенства права для дійсно ефективного та своєчасного захисту прав людини, враховуючи кваліфікацію та досвід експерта-лінгвіста.
Наступне складне питання, пов'язане із лінгвістичною експертизою у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, - хто зобов'язаний визначати, у якій формі, твердження чи оціночного судження, виражено інформацію - експерт-лінгвіст чи суддя. Справа у тому, що визначення поняття «оціночні судження» міститься у законі - статті 30 Закону України «Про інформацію», а відтак тлумачення цього поняття є питанням права, які суд повинен вирішувати самостійно, про що також зазначав Європейський суд з прав людини (справа «Дмітрієвський проти Росії»).
В той же час, із визначення, яке міститься в Законі, видно, що для кваліфікації висловлення як оціночного судження необхідно враховувати характер використаних у ньому мовно-стилістичних засобів, таких як гіперболи, алегорія, сатира, а це вже виходить за межі суто правових питань і потребує спеціальних знань у сфері лінгвістики. Тому кожного разу, формулюючи питання експерту, а також у процесі проведення лінгвістичного дослідження слід витримувати певний баланс між компетенціями, щоб експерт не вийшов за межі своїх спеціальних знань та не перебрав на себе функції суду.
Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що у справах про спростування поширеної про особу недостовірної інформації лінгвістична експертиза є хоча і допоміжним, але досить потужним інструментом для формування правової позиції у судовому спорі. Вона, однак, вимагає від адвоката виваженого підходу, певного досвіду та вмілого використання у судовому процесі.
Людині ж, яка зіткнулась з поширенням про себе негативної недостовірної інформації, можна порадити, перш ніж бігти до суду з позовом, звертати увагу на форму висловів та, виходячи з цього, скласти уявлення про перспективність справи в суді.
Олександр Рубля,
партнер ЮФ «GENTLS», адвокат
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUM, створеній для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ чи придбати VERDICTUM.
