Закон № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон про КС) встановлює таку нову форму звернення до Конституційного Суду, як конституційна скарга. Законом про КС не лише встановлено нові критерії щодо суб'єктів, прийнятності та процедури розгляду, але й встановлено нові механізми реалізації прийнятого проміжного рішення, та рішення по суті такої скарги.
Закон про КС визначає конституційну скаргу як письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу.
Отже, конституційна скарга може бути подана не щодо будь-якого закону України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод, а лише щодо закону, який був застосований в остаточному судовому рішенні, яким вирішено питання про права та обов'язки суб'єкта права на конституційну скаргу (позивач або відповідач, а також, в деяких випадках, треті особи відповідного судового провадження).
Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, логічним є питання, чи призведе подання конституційної скарги до зупинення виконання такого рішення суду.
Аналіз норм Закону про КС свідчить, що подання конституційної скарги не призводить до автоматичного зупинення такого виконання, проте таке зупинення все ж таки можливе.
Так, Законом про КС встановлено, що: «…при розгляді конституційної скарги Велика палата, у виняткових випадках, з власної ініціативи може вжити заходів щодо забезпечення конституційної скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом, а підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв'язку з виконанням остаточного судового рішення. Способом забезпечення конституційної скарги Закон про КС визначає встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію.».
Отже, забезпечувальний наказ покликаний запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв'язку з виконанням остаточного судового рішення - наприклад, якщо таким рішенням вирішуються майнові питання, питання корпоративних правовідносин, фінансові питання тощо. Способом забезпечення в такому випадку можуть бути заборона проводити реєстрацію прав на нерухоме майно, реєстрацію випуску акцій і т. ін.
Водночас, механізм застосування таких забезпечувальних заходів прописаний не дуже чітко - з наведеного вище формулювання Закону про КС вбачається, що таке забезпечення можливе лише:
1) з власної ініціативи Великої Палати та
2) у виняткових випадках.
Таким чином вбачається, що КС сам вирішує, чи має бути застосовано забезпечення, а також сам встановлює, чи є випадок винятковим. Закон не встановлює ані критеріїв, ані приблизного переліку таких випадків. Тож буде цікаво слідкувати, яким чином буде формуватися практика застосування таких забезпечувальних заходів, і, відповідно, робити висновки щодо можливого вжиття таких заходів в майбутньому.
Також Законом про КС суб'єкт права на конституційну скаргу не наділений правом звертатись із відповідним клопотанням про забезпечення, хоча відсутність прямої заборони не позбавляє заявника у тексті скарги ставити питання про необхідність вжиття забезпечувальних заходів.
Враховуючи наведене вище, можна констатувати, що подання конституційної скарги не призводить до автоматичного зупинення виконання остаточного рішення суду.
Сергій Дусановський,
адвокат, юрист судової практики ЄПАП Україна
