За кримінальним процесом щодо голови Державної фіскальної служби Романа Насірова (відстороненого від посади на період слідства з 3 березня) країна з цікавістю стежить вже тиждень. Р. Насіров підозрюється в завданні збитків державі на суму більш ніж 2 млрд грн шляхом надання розстрочки податкових платежів фірмам депутата Олександра Оніщенко. Весь процес обрання запобіжного заходу - від вручення підозри до винесення ухвали слідчого судді - цікавий не стільки з точки зору видовищності дійства. Важливо розуміти процесульний закон, на підставі якого весь цей час діють сторони - як обвинувачення, так і захисту. Сьогодні стало відомо, що Апеляційний суд м.Києва розгляне скаргу адвокатів Насірова на обраний Солом'янським райсудом запобіжний захід - 60-денне тримання під вартою з можливістю внесення застави в 100 млн грн (нагадаємо, прокурори происли 2 млрд грн - з огляду на суму збитків, що інкримінуюються). Судове засідання розпочнеться в 11:00 13 березня під головуванням судді Глиняного.
До перегляду ухвали слідчого судді в апеляційному порядку пропонуємо ознайомитись з аналізом фактів справи (від вручення повідомлення про підозру до оскарження запобіжного заходу), який здійснив адвокат Володимир Клочков, керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Клочков та партнери», член Ради адвокатів м. Києва, голова Комітету захисту професійних прав та гарантій адвокатської діяльності ААУ.
Аналіз стосується подій, які відбулись з моменту повідомлення про підозру Роману Насірову до моменту постановлення ухвали слідчим суддею про обрання запобіжного заходу, з точки зору дотримання процесуальних вимог учасниками процесу.
Щодо моменту вручення повідомлення про підозру
Частина 4 статті 208 КПК України встановлює, що при затриманні уповноваженим працівником правоохоронного органу особи, що підозрюється у вчиненні злочину, відповідна уповноважена особа «повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється…». Однак пояснення підстав затримання для непритомної людини навряд можна вважати «зрозумілою для нього мовою». Вручення повідомлення про підозру після 23.00 пояснюється тим, що ч.1 ст. 278 КПК вимагає вручення в день складання слідчим або прокурором.
Стосовно часу вручення повідомлення про підозру, то дійсно КПК встановлює для даної дії лише часові рамки передбачені ч.1 ст.278 КПК про які йшлося вище.
Оскільки вручення повідомлення про підозру є процесуальною дією, то положення КПК про заборону проведення слідчих дій після 22.00 на повідомлення про підозру не поширюються. Тобто процесуальні дії після 22.00 можливі і не заборонені законом, однак їх проведення в нічний час є виключенням, адже має бути обґрунтована необхідність для їх проведення. Зокрема, необхідність запобігти знищенню доказів, які матимуть значення для кримінального провадження, або унеможливлення здійснення тиску на свідків, або існування достовірних даних про те, що особа, з якою планують проводити процесуальні дії, намагатиметься переховуватись від органів досудового слідства і т.ін.
При цьому захисники підозрюваного повинні бути проінформовані про проведення таких виняткових заходів. Власне, про порушення права на захист і наголошували адвокати під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу.
Крім того, ч.1 ст. 278 КПК передбачає, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Тобто, детективи НАБУ могли надіслати повідомлення про підозру поштою, або ж вручити одному з родичів Насірова.
Мотиви, з яких було вирішено вручити підозру Насірову, який перебував на стаціонарному лікуванні в відомчому медичному закладі, невідомі. Правомірність дій з вручення підозри може викликати сумнів, оскільки невідомо, чи була об'єктивна необхідность невідкладного проведення процесуальних дій.
|
Володимир Клочков |
Щодо терміну затримання
Відповідно до ст.211 КПК строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання.
Отже, 5 березня о 23.50 закінчувався встановлений КПК термін затримання, тому Насірова повинні були звільнити. Формально це і було зроблено, адже на той час не було законних підстав для його повторного затримання.
Питання, чи міг Насіров фізично покинути приміщення суду, лежить поза процесуальними рамками розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу. Наразі невідомо, чи були подані в поліцію заяви щодо блокування приміщення суду, однак, як вбачається з повідомлень ЗМІ, Насіров дав згоду на обмеження його прав з боку працівників НАБУ та САП.
З процесуальної ж точки зору можливо перенести на наступний день засідання про обрання запобіжного заходу. Участь самого Насірова у розгляді клопотання є виправданою тактикою захисту з точки зору суспільного резонансу та демонстрування бажання відстоювати свої права в суді. Крім того, це має демонструвати суду і суспільству небажання переховуватися від органу досудового розслідування та, власне, суду.
Щодо відводу слідчому судді
Заявлений стороною захисту відвід слідчому судді Бобровнику О.В. став перешкодою для вчасного розгляду клопотання про обрання Насірову запобіжного заходу. В неділю неможливо було ні технічно, ні фізично забезпечити розгляд клопотання про відвід, оскільки суд не міг забезпечити належну реєстрацію заяви про відвід, проведення автоматичного розподілу щодо обрання відповідного судді для розгляду та присутність запасних слідчих суддів. Така ситуація обумовлена рішенням зборів суддів Солом'янського районного суду м. Києва, яке визначає режим роботи.
Про це мали знати і захисники, і сторона обвинувачення. Тому, запланувавши проведення процесуальних дій у вихідні дні, не варто говорити про затягування процесу і зловживання правами стороною захисту. Захист має право на відвід, якщо вважає слідчого суддю необ'єктивним чи упередженим.
Немає сенсу коментувати з процесуальної точки зору подальші події. Але дії, що полягали в примушуванні суду розглянути клопотання в той же день, є нічим іншим, як тиском на суд.
Щодо обрання запобіжного заходу та розміру застави
Згідно з ч. 5 ст.182 КПК у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у межах до 300 мінімальних заробітних плат для особливо тяжких злочинів не здатна забезпечити виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків, застава може бути призначена і в більшому розмірі. Збільшений розмір визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. При цьому розмір застави повинен гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків і не повинен слугувати своєрідною неподоланною перешкодою для звільнення особи з під варти. В будь-якому випадку розмір застави не повинен бути завідомо непомірним для підозрюваного.
Про це свідчить і практика Європейського суду з прав людини. Наприклад, в рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010р., суд зазначив: «п.78. Гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції покликані забезпечить не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, вказана сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. П. 80. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховувано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Така ж позиція щодо помірності розміру грошової застави міститься і в рішенні по справі «Єлоєв проти України»: «Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватись слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами зокрема є майновий та сімейний стан підозрюваного. Європейський суд з прав людини, неодноразово наголошував на тому, що непомірний розмір застави з статками (майновим станом) підозрюваного, є лише формальним виконанням вимог Європейської конвенції з прав людини, тому у своїх рішення суди повинні керуватись також розмірами прибутків підозрюваного. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, що загроза її втрати утримувало підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язків, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людяного проживання».
Недостатня оцінка національним судом можливості підсудного внести необхідну суму застави, стала однією із причин за якою суд встановив порушення у справі «Тошев проти Болгарії» 10.08.2006 р.
Отже, вирішуючи питання про встановлення застави в розмірі 100 млн. грн. слідчий суддя повинен був враховувати всі аспекти передбачені національним законодавством та судовою практикою ЄСПЛ.
Деякі політики та народні депутати, коментуючи рішення слідчого судді, вказують на недоцільність зменшення розміру застави, затребуваного прокурорами (2 млрд. грн), який обгрунтований завданими збитками.
Наразі неможливо говорити про те, чи виправдана дана сума застави та чи здатен її внести Насіров. Але варто сказати, що сенсом застави як правового інституту в кримінальному процесі є її альтернативний характер. Застава не повинна залежати від розміру збитків, які інкриміновані підозрюваному, оскільки не є конфіскацією або компенсацією шкоди, яка імовірно завдана діями підозрюваного. Застава є альтернативою триманню під вартою. Крім того, визначаючи розмір застави, суд має врахувати ряд факторів, зокрема, матеріальний стан підозрюваного, суспільну небезпеку, тяжкість вчиненого злочину.
Щодо апеляційного оскарження ухвали про обрання запобіжного заходу
Зранку 9 березня стало відомо про запланований на 13 березня перегляд ухвали про обрання цього запобіжного заходу за скаргою адвокатів Насірова (надійшла до суду 7 березня).
Тобто, захист націлений на швидкий розгляд апеляційної скарги з метою зменшення розміру застави, з огляду на строки, передбачені ч. 6 ст. 182 КПК. Згідно з цією нормою, підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу.
Можна спрогнозувати, що 13 березня року Апеляційний суд м. Києва своєчасно розгляне апеляційну скаргу (тобто, мають своєчасно надійти матеріали провадження з суду першої інстанції) та зменшить розмір застави.
В цілому говорячи про запобіжний захід як такий варто знову нагадати, що його правова природа полягає не в тому, щоб позбавити особу волі (для цього існує міра покарання), а в тому, щоб запобігти ризикам, вказаним в ст.177 КПК.
Крім того, ризики, які у своєму клопотанні зазначає прокурор, не повинні бути ймовірними, вони мають бути реальними та об'єктивно підтвердженими матеріалами кримінального провадження. Більш того, прокурор обов'язково повинен надати докази, які б підтверджували, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, зазначеним в клопотанні.
