За одне і те ж правопорушення може застосовуватися лише одне (абсолютно визначене або відносно визначене) стягнення у рамках одного виду юридичної відповідальності (так звана “одноразова відповідальність”).
Відразу постає запитання: чи можливе застосування одночасно й штрафу, й пені, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди за одне правопорушення (делікт)? Скажімо, у ст. 621, 622, 623, 624, 625 ЦК України йдеться про специфіку відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Так, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Звідси, цілком закономірно виникає запитання: якщо ж штраф та пеня є різновидами неустойки, то чи можливо в рамках законодавчої техніки застосування останніх за одне цивільне правопорушення. Вищий господарський суд України дав відповідь на це питання ствердно. Між тим, залишається упущеною проблема узгодження такої судової практики із основоположними конституційними засадами юридичної, а відтак і цивільної відповідальності. Так, Конституційний суд України у своєму рішенні вказав, що засади цивільної відповідальності визначаються виключно законами України, позаяк, як вбачається з аналізу вищевказаного формулювання, це аж ніяк не виключає можливість регулювання таких відносин підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, з метою деталізації та конкретної регламентації відповідних правовідносин.
У випадку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, пеня, передбачена статтею 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноважених органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій.
Але чи можливе стягнення пені за несплату штрафу? Очевидно, що ні, адже, як відомо, це суперечить ст. 61 Конституції України. Між тим, ця норма розміщена у розділі “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”, тобто відповідальність юридичних осіб вона, як видно, не регулює.
Судова практика з цього напрямку залишається й дотепер неоднозначною. Зокрема, у постанові ВГС України (Вищого господарського суду України) від 23.02. 2011 року у справі № 13/70/-10-2203 дається оцінка спірному договору, де була передбачена не лише пеня, але й одночасно зазначалося про сплату штрафу: “у випадку затримки оплати товару понад 30 календарних днів, відповідач зобов'язався додатково сплатити (чи сплачує) позивачу штраф у розмірі 10 % відсотків суми боргу”. Тобто, як бачимо з вищевказаного випливає, що за одне і те ж правопорушення були передбачені і пеня, і штраф, які, на думку ВГС України, є категоріями відповідальності одного виду.
Міркуючи в такому напрямку, суд покликається на вищезгадану норму ст. 61 Конституції України, відповідно стверджує, що “ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж правопорушення. Пеня є повторною відповідальністю, зокрема, поряд з штрафом за одне й те ж правопорушення, а відтак, саме така відповідальність не може бути застосована. Якщо ж із змісту спірного договору, за наведеною справою, вбачається, що штраф є додатковим видом штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, то судова колегія ВГС України цілком обґрунтовано, як видається, доходить до висновку про те, що стягненню неустойка не може підлягати.
Згодом, після тривалого застосування саме такого (одночасно стягнення: і штрафу, і пені, і збитків) співвідношення санкцій за одне цивільне правопорушення, позиція ВГС України частково змінилася, про що свідчить Інформаційний лист від 13.07 2012 року № 01-06/908/2012. ВГС України поряд з цим наголошує на тому, що можливість одночасного стягнення штрафу та пені передбачено за порушення окремих видів господарських зобов'язань, зокрема, частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках, чинне законодавство не встановлює якихось обмежень, зокрема, щодо встановлення в умовах договору одночасного застосування до особи правопорушника і штрафу, і пені, що узгоджується частково із свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Поряд з цим, сторони вільні у виборі контрагента та в укладенні договору, визначенні умов договору, з урахуванням чинного законодавства, вимог добросовісності, розумності та справедливості.
На сьогодні, на думку Вищого господарського суду (далі -- ВГС) України, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, адже згідно ст. 549 ЦК України, “пеня та штраф є різновидами (формами) неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Як видається таке твердження потребує перегляду. Треба визначитися, що ж мав на увазі суд - форми чи види, адже “форма”, зокрема з точки зору етимологічного підходу до визначення поняття, є зовнішнім вираженням, а “вид” - цілком ймовірно, що кожен з них (штраф чи пеня) можуть мати самостійне значення.
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання (ч.1 ст. 549 ЦК України).У такій редакції зазначена норма діє з моменту набрання чинності ЦК.
Як вбачається з наведеного законодавчого формулювання, чинне цивільне законодавство поряд з терміном “неустойка” вживає як однопорядкові терміни “штраф” і “пеня”, які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою називаються штрафними санкціями. Однак, у статті 549 ЦК України законодавець не встановив чітких критеріїв для розмежування особливостей штрафу та пені та порядку їх обчислення і застосування. Звичайно, неустойку і разом з останньою прийнято називати штрафними санкціями.
Залишається лише відкритим питання про те, чи є останні самостійними видами цивільної відповідальності? Адже з цього приводу науковці висловлюються по-різному. Судова практика пішла таким шляхом: пеня і штраф можуть застосовуватися одночасно за одне правопорушення, адже останні виступають санкціями в межах одного виду відповідальності, тобто є різновидами неустойки. Ще одним аргументом на користь такої позиції є те, що можливість передбачити в договорі одночасно і штраф, і пеню, і три відсотки річних за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, є не що інше, як реалізація принципу свободи договору.
|
Наталія Петрицин |
Між тим, з цього приводу теж практика склалася неоднозначною. Скажімо, згідно постанови Верховного суду України від 7 листопада 2011 року № 3-121гс11, суд дійшов до висновку про те, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який передбачено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, ще одним боком цієї проблеми є те, що обмеження встановлення розміру пені підлягає застосуванню лише щодо законної неустойки, що стосується договірної, то це питання, на думку окремих науковців, має вирішуватися договором між сторонами.
Незважаючи на існуючі позиції в українській цивілістичній літературі з приводу застосування штрафу та пені за одне правопорушення (зокрема, делікт), судова практика залишається неоднозначною. Скажімо, згідно постанови Верховного суд України від 19.08 2010 року (у справі за позовом дочірньої компанії “ГУ” Національної акціонерної компанії “НУ” до відкритого акціонерного товариства ), Суд встановив, що :пеня згідно ст. 549 ЦК України є самостійним способом забезпечення виконання зобов'язань і водночас способом захисту цивільних прав. Між тим, згідно ЦК України, неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема, форми 3 % річних. Відповідно до частини першої статті 6 ЦК України, захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, -- неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом. До інших засобів захисту слід віднести річні, передбачені статтею 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Отже, Суд дійшов правильного висновку щодо правової природи пені та річних як самостійних способів захисту цивільних прав (а відтак і заходів відповідальності) і забезпечення виконання цивільних зобов'язань. Відтак, застосовуючи логіко-лінгвістичне тлумачення чинного законодавства та судової практики, можна стверджувати, що разом (в сукупності) ці два заходи відповідальності застосовуватися за одне правопорушення не можуть, так як це суперечитиме ст. 61 Конституції України (не допускається застосування за одне правопорушення до особи більше одного виду).
Аналіз судової практики показав, що суди здебільшого приймають рішення про одночасне стягнення штрафу та пені за позовами банківських установ до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Підставами одночасного стягнення є зміст укладених договорів, положеннями яких це прямо передбачено. Такі умови стягнення передбачені у договорах банків ПАТ КБ Приватбанк, ПАТ КБ Надра, ПАТ Раффайзен банк Аваль та ін.
За результатами системного аналізу ст.1054 ЦК України, можна зробити висновок, що проценти за кредитним договором є винагородою банку за правомірне використання позичальником грошових коштів, а не санкцією за прострочення останнім грошового зобов'язання, ів той же час, як позивач нарахував проценти за фактичне (неправомірне) використання кредиту що за своєю природою теж є тим правовим наслідком порушення боржником зобов'язання.
Тобто, за одне й те ж саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду - пені та проценти за фактичне (неправомірне) користування кредитом, тоді як ст.61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення. Отже, пеня та проценти за фактичне (неправомірне) користування кредитом не можуть одночасно застосовуватись за порушення одного грошового зобов'язання.
Як доводить практика використання термінів „пеня” та „штраф” у податковій системі та застосуванні механізму відповідальності у цій сфері, наявність єднального сполучника „та” свідчить про одночасне стягнення з особи правопорушника двох видів санкцій у межах відповідальності одного виду. Як видно з аналізу як матеріалів відповідної судової практики, так і процесуальних аспектів застосуавння конкретних норм права у цій сфері, підхід доволі суперечливий. Що ж, то виходить, що норми Конституції України і не поширюються на сферу правового регулювання відповідних косплексних правовідносин.
Підсумовуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором говорить саме про недотримання положень, закріплених у статті 61 Основного закону щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те ж саме порушення.
Отже, можна прийти до висновку, що штраф та пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору.
На мою думку, вказані вище постанови ВСУ, які приймались в цивільних або у господарських справах, не слід вважати колізійними між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних). Разом з тим, у постанові ВСУ від 24.12.2013 № 3-37гс13 вже умови договору аналізуються на предмет тотожності та унеможливлено подвійне стягнення пені за одне й те саме порушення, чи правопорушення одного виду.
Водночас у цивільних справах, на мій погляд, однаково застосовуються норми матеріального права з 2010 року та допускається одночасне стягнення пені та штрафу, зокрема: за порушення різних умов договору (ухвали ВСУ від 15.12.2010 (нов. розг. 336, 338 ЦПК, ЄДРСРУ 12965052 та 12964863, постанова ВСУ від 06.11.2013 № 6-116цс13, постанова ВСУ від 21.10.2015 № 6-2003цс15).
Такими чином, з метою одночасного стягнення пені та штрафу рекомендую:
- передбачати у відповідному договорі конкретно які правові наслідки та в якому розмірі виникають за невиконаня чи (та) неналежне виконаня умов догвоору;
- уникати термінологічної підміни понять, в контексті застосування ст. 62 Конституції України.
Українська цивілістична наука розрізняє види неустойки залежно від її співвідношення зі збитками:
- виключна неустойка, після стягнення якої збитки не відшкодовуються;
- залікова неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою;
- альтернативна неустойка - за вибором кредитора він може стягнути або неустойку або збитки;
- штрафна неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються у повному обсязі.
Наталія Петрицин, адвокат
