За результатом постійного вивчення нової судової практики Верховного Суду України мене не перестає дивувати її суперечливість.
Так, згідно з частиною 5 статті 61 ЗУ «Про господарські товариства» про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного.
Постановою ВСУ від 21.10.2015 року у справі № 3-928гс15, яку було опубліковано 23 жовтня 2015 року увечері на сайті ВСУ, останній, у справі про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства, дійшов правового висновку, що стаття 61 ЗУ «Про господарські товариства» та цей Закон у частині повідомлення учасника щодо загальних зборів виконано у разі наявності опису вкладення та касового чека про надіслання. При цьому зазначений Закон не містить обов'язкової вимоги про отримання учасником повідомлення про скликання зборів.
Аналогічну по суті правову позицію, однак лише за наявністю лише касового чека, нещодавно також було викладено в іншій постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі № 3-486гс15.
Отже, на думку Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, термін «повідомлення» не передбачає необхідність доведення факту «отримання» згідно зі статтею 61 Закону України «Про господарські товариства».
Отже, натепер можливо вважати сформульованою судову практику у господарських справах, що належним повідомленням про загальні збори та порядок денний є:
1) направлення повідомлення рекомендованою кореспонденцію, що підтверджуватиметься лише касовим чеком;
2) направлення повідомлення рекомендованою кореспонденцію, що підтверджуватиметься описом вкладення та касовим чеком.
За аналогією будь-які інші розрахункові документи, складені кур'єрськими службами, також вважатимуться належними документами про повідомлення.
Водночас згідно з правовою позицією судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ, яку викладено у постанові № 6-143цс14 від 17.12.2014 року та іншій постанові ВСУ № 6-813цс15 від 02.09.2015 року:
«За загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей».
Зазначена правова позиція стосувалась пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, згідно з яким спеціалізована організація протягом трьох робочих днів з дня публікації інформаційного повідомлення про проведення прилюдних торгів письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Водночас трактування терміна «повідомлення» є «загальним».
Ототожнення факту повідомлення та отримання лише з фактом надіслання на рівні закону викладено, наприклад, в абсурдній частині 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» в поточній редакції, згідно з якою «боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі».
Окрім цього, згідно з частиною 3 статті 78 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Боржник вважається повідомленим про примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи за іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, під час виконання рішення не є перешкодою для виконання рішення.
Окрім цього, відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач, місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
При цьому відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Однак у Законі «Про господарські товариства» подібного визначення факту отримання не існує.
Отже, найімовірніше, можливо вважати сформульованою судову практику: під терміном «повідомлення» у цивільних справах розуміється необхідність доведення як надіслання відомостей, так і їх отримання, а у господарських справах - лише надіслання, а факт отримання відомостей не має вже значення, оскільки під терміном «повідомлення» розуміється і отримання таких відомостей.
Стежимо далі …
Павло Хомяк,
директор ЮК «Антарес»®, м. Дніпропетровськ
