Нещодавно Верховний Суд України прийняв постанову від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15, стислий зміст якої було опубліковано на порталі ЮРЛИГА під назвою «Нельзя одновременно взыскать штраф и пеню» та яка була досить дискусійною щодо різного застосування ВСУ норм матеріального права в частині можливості або неможливості одночасного стягнення пені та штрафу, а також суперечливості його правових позицій.
Пропоную у цій статті власний аналіз питання щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу в залежності від умов укладеного договору та їх тотожності.
Так, натепер існують лише такі постанови ВСУ з цього приводу, а також інші рішення, а саме:
ухвали ВСУ від 15.12.2010 (нов. розг. 336, 338 ЦПК, ЄДРСРУ 12965052, 12964863);
постанова ВСУ від 09.04.2012 року № 3-88гс11;
постанова ВСУ від 27.04.2012 року № 3-24гс12;
постанова ВСУ від 24.12.2013 року № 3-37гс13;
постанова ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13;
постанова ВСУ від 21.10.2015 року № 6-2003цс15.
Для правильного розуміння правових висновків цих рішень також необхідно дослідити обставини справ, умови договорів та кількість порушених зобов'язань за цими договорами, а також їх тотожність.
Пропоную розглянути ці рішення.
1. З ухвали ВСУ від 15.12.2010 (нов. розг. 336, 338 ЦПК, провадження № 6-9583св10, ЄДРСРУ 12965052), яка прийнята 5 (п'ятьма) суддями, вбачаєтеся такий висновок:
«Пунктами 4.3, 4.4 кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язанням, а саме: пеня в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та штраф у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто за одне й те саме порушення зобов'язанням передбачена подвійна відповідальність одного виду. При цьому в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».
Подібну ухвалу ВСУ було також прийнято в той самий день, а також тим самим складом суду (ЄДРСРУ 12964863).
2. Постанова ВСУ від 09.04.2012 № 3-88гс11
Зазначену постанову ВСУ прийнято повним складом суду у кількості суддів 41 особа.
Так, у цій справі встановлено:
«Пунктом 7.3 цього договору встановлено обов'язок покупця у разі порушення строків оплати товару оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення, а у разі прострочення більш ніж десяти календарних днів - додатково до пені сплатити покупцю штраф у розмірі 10 % від загальної суми заборгованості».
Слід зазначити, що саме таку конструкцію застосовано законодавцем в частині 2 статті 231 ГК України, на яку також є посилання в рішенні суду.
Однак, безумовно, виникає спір щодо тотожності таких порушень зобов'язань.
Так, ВСУ приходить до такого правового висновку:
«Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій».
Отже, ВСУ дійшов висновку про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення саме господарського зобов'язання, а отже, можливо лише одного.
Водночас у тексті самого рішення ВСУ також зазначив:
«У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати поставленої металопродукції».
Враховуючи, що судом застосовано посилання на порушення саме «умов» та «строків», а не «умови» чи «строку», а тому можливо дійти до висновку, що було допущено декілька порушень.
Разом з тим цей висновок є дуже натягнутим, а тому у мене виникають сумніви, що суд взагалі звертав увагу на спірні умови договору та види порушень, а отже, останній лише обмежився можливістю одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання та в незалежності від їх тотожності.
Також звертаю увагу, що в цьому рішенні правовий висновок стосується лише «господарського зобов'язання», тлумачення якого зроблено в статті 173 Господарського кодексу України. Отже, поширювати його повністю на цивільні відносини помилково.
3. Постанова ВСУ від 27.04.2012 № 3-24гс12
Так, у цій справі, яка приймалась судовою колегію ВСУ у господарських справах, судами було встановлено.
«Згідно із пунктом 2.1.9 цього договору замовник зобов'язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги.
<…>
Відповідно до пункту 4.5 договору якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, передбачені договором, то він зобов'язаний виплатити на користь виконавця штраф. А у випадку, коли замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню (п. 4.6 договору).
Відповідач здійснював оплату за надані послуги несвоєчасно, чим порушив умови укладеного договору».
На мій погляд, це одне й те саме порушення - порушення строків розрахунку за надані послуги.
Водночас у цій справі ВСУ також не робив акцент на цих умовах договору та їх фактичну тотожність взагалі.
Так, ВСУ обґрунтовував лише сам факт можливості одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання та в незалежності від їх тотожності, у тому числі посилаючись, як на приклад, на частину 2 статті 231 ГК України.
Таким чином, у цій справі, на мій погляд, ВСУ обґрунтував лише можливість стягнення пеня та штрафу одночасно, однак допустив стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення - несвоєчасне здійснення оплати за договором.
Тобто по цій справі фактично продубльовано раніше сформульовану правову позицію про можливість одночасного стягнення пені та штрафу.
За результатом розгляду справи ВСУ дійшов до висновку про можливість стягнення пені та штрафу на підставі цих пунктів договору.
Далі ситуація почала змінюватися з огляду на з'ясування судами питання щодо тотожності умов договору, які порушено та за які стягуються штраф і пеня.
4. Постанова ВСУ від 24.12.2013 № 3-37гс13
Так у цій справі, яка розглядалась судовою колегію ВСУ у господарських справах, судами було встановлено.
Стягнуті відсотки підпадають під визначення пені, а враховуючи, що пеню вже стягнуто за той самий період на підставі пункту 6.4 Договору, відбулось по суті подвійне стягнення пені за одне й те саме порушення Договору, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, у цій справі ВСУ фактично прийняв нову правову позицію щодо неможливості стягнення подвійної пені за одне й те саме порушення.
5. Постанова ВСУ від 06.11.2013 № 6-116цс13
Так, у цій справі, яка приймалась судовими палатами у цивільних та господарських справах, судами було встановлено:
«<….> Крім того, сторони передбачили у кредитному договорі (ст. 5) відповідальність позичальника за порушення зобов'язань у формі:
- пені за порушення строків сплати кредиту та/або процентів за - користування кредитом;
- штрафу у розмірі 1% від суми одержаного кредиту за кожний випадок порушення обов'язку дострокового повернення кредиту на вимогу банку (п. 4.3.5, п. 5.5);
- штрафу у розмірі 10% від мінімальної страхової суми за договором страхування у зв'язку з невиконанням умов п. 4.3.2 договору про поновлення строку дії договору страхування транспортного засобу (п. 5.4)».
Враховуючи зміст цієї постанови ВСУ, вбачається, що всі суди у цій справі погодились зі стягненням пені в розмірі 57202,70 грн., штрафу за порушення зобов'язання в розмірі 3164,11 грн. та штрафу за невиконання умов страхування 20232,80 грн.
З урахуванням цих обставин ВСУ дійшов до такого висновку:
«За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
<…>
Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним.
У той самий час згідно з пп. 5.4 та 5.5 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - за порушення обов'язку дострокового повернення кредиту на вимогу банку; інший - за порушення строків поновлення дії договору страхування транспортного засобу, придбаного за кредитні кошти.
За таких обставин доводи заявника в частині неправильного застосування судом вимог ст. 61 Конституції України і ст. 549 ЦК України та покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання не знайшли свого підтвердження.»
На мій же погляд, це є різні порушення, кожне з яких є певним стимулюючим засобом для належного та найскорішого виконання зобов'язання. Так, факт «порушення строку погашення кредиту» та «порушення обов'язку достроково повернути кошти на вимогу банку» є різними умовами договору, порушення яких не збігаються не лише у часі вчинення таких порушень, а ще й умовами їх виникнення, а тому, найімовірніше, це різні порушення умов договору.
Отже, у цій справі ВСУ вже дає безпосередню оцінку умовам договору на предмет тотожності його умов, за порушення яких настає різна відповідальність.
6. Постанова ВСУ від 21.10.2015, № провадження 6-2003цс15
Так, у цій справі, яка приймалась судовою колегію ВСУ у цивільних справах, судами було встановлено:
«Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % ….<>. Згідно пункту 4.2 кредитного договору при несвоєчасному погашенні кредиту, процентів за користування кредитом, комісій позичальник сплачує банку штраф в розмірі 5% від суми непогашеного боргу.»
Суди всіх інстанцій вважали, що такі умови договору свідчать про різні, як це не дивно, порушення умов договору, а тому стягнули штраф та пеню одночасно.
Водночас Верховний Суд України дійшов до іншого висновку.
«Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час, згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Таким чином, штраф та пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору.
Всі рішення судів скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Підсумовуючи все, зазначу, що, на мій погляд, зазначені вище постанови ВСУ, які приймались в цивільних або у господарських справах, неможливо вважати суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).
Водночас згідно з постановою ВСУ від 09.04.2012 № 3-88гс11, яка приймалась фактично всім складу суду (41 особа), було дозволено одночасне стягнення пені та штрафу лише в господарських зобов'язаннях, однак ВСУ фактично ухилився від висновків щодо тотожності умов договору, за які вони стягуються. Однак умови договору, на мій погляд, були різними та відповідали ч. 2 статті 231 ГК, а тому заяву залишили без задоволення, а рішення судів про стягнення пені та штрафу без змін. Наступною була постанова від 27.04.2012 № 3-24гс12, якою було допущено стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення, однак без висновків з цього приводу. Ця постанова, на мій погляд, є помилковою, однак вона не суперечить постанові, прийнятій раніше. Поряд з цим, у постанові ВСУ від 24.12.2013 № 3-37гс13 вже умови договору досліджуються на предмет тотожності та унеможливлено подвійне стягнення пені за одне й те саме порушення.
Водночас у цивільних справах, на мій погляд, однаково застосовуються норми матеріального права з 2010 року та допускається одночасне стягнення пені та штрафу, однак, безмовно, за порушення різних умов договору (ухвали ВСУ від 15.12.2010 (нов. розг. 336, 338 ЦПК, ЄДРСРУ 12965052 та 12964863, постанова ВСУ від 06.11.2013 № 6-116цс13, постанова ВСУ від 21.10.2015 № 6-2003цс15). При цьому постанову у справі № 6-116цс13 за весь час існування ВССУ було застосовано 240 разів у колегіальних рішеннях ВССУ (91 раз у 2015 році).
Таким чином, тенденція щодо застосування норм матеріального права, які було прийнято ще в 2004 році, є поки еволюційною, однак вірною.
Також з метою одночасного стягнення пені та штрафу рекомендую:
- передбачати у відповідному договорі конструкцію, яку викладено в ч. 2 статті 231 ГК України та постанові ВСУ від 09.04.2012 № 3-88гс11;
- обов'язково відрізняти порушення умов договору та унеможливити їх збіг та ототожнення (постанови ВСУ від 21.10.2015 № 6-2003цс15 та від 06.11.2013 № 6-116цс13);
- не допускати термінологічної підміни понять (постанова ВСУ від 24.12.2013 № 3-37гс13);
- унеможливити стягнення пені та штрафу за 1 (одне) порушення умов договору.
У разі захисту від подвійного стягнення звертати увагу також на ці рекомендації та на відповідність умов договору зазначеним вище рішенням суду.
Прошу висловлюватись…
Павло Хомяк,
директор ЮК «Антарес»®, м. Дніпропетровськ
