Чи має відмітка в паспорті про реєстрацію місця проживання відповідне юридичне значення при вирішенні питання щодо встановлення факту місця постійного проживання? На даний час це питання має значення у багатьох сферах суспільної діяльності, зокрема, окрім інших, у сфері прийняття спадщини та приватизації житлового фонду.
Перш за все необхідно визначитись, на мій погляд, з терміном «місце проживання». Так діюче законодавство визначає термін «місце проживання» наступним чином.
Відповідно до ст. 29 ЦК України (в редакції за період з 16.01.03 року по 02.09.2014 р.) «місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово».
Відповідно до ст. 29 ЦК України (в поточній редакції від 02.09.2014 р.) «місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово».
Згідно до абзацу 5 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року
N 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV) в редакції за період з 11.12.03 року по 02.09.2014 р. «місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік»;
Згідно до абзацу 5 статті 3 Закону № 1382-IV термін «місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово».
Отже, з 02.09.2014 року стаття 29 ЦК та абзац 5 статті 3 Закону № 1382-IV містять тотожне визначення терміну «місце проживання».
В той же час, визначення терміну «постійне місце проживання» в діючому законодавстві відсуне (окрім судової практики). Також й відсутні будь-які часові критерії для визначення факту постійності.
Однак, термін «місце постійного проживання» застосовується у таких випадках (окрім інших):
1) Згідно до частин 1,4 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII передбачається, що: «До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі ….. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах ….»
Поряд з цим, підтверджується «Довідкою про склад сім'ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення» згідно до додатку № 4 до «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» від 16 грудня 2009 року N 396, яка сама по собі передбачає та підтверджує факт постійного проживання осіб визначених у довідці про склад сім'ї.
2) Згідно до частини 3 статті 1268 ЦК України «Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї».
Такий факт підтверджується іншим шляхом. Так з 1994 року по даний час Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначав та визначає спрощені умови підтвердження «факту постійного проживання» для вирішення питання щодо прийняття або неприйняття спадщини. На мій погляд вони є зручними, але спірними.
Так згідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 року №18/5 «доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути …..запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи…..».
Згідно із п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 № 20/5 «Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути:….. реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи…..».
На даний час, згідно з п. п. 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.12 року № 296/5 вбачається: «У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем».
В той же час, зазначений пункт Порядку достатньо «цікаво» викладений Мінюстом в поточній редакції, оскільки не містить безпосереднього ствердження, щодо відмітка в паспорті про реєстрацію є доказом фактичного та постійного проживання.
Отже, одним зі способів підтвердження місця постійного проживання, згідно до цього Порядку, є відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання.
Однак, статтею 33 Конституції України (в єдиній та останній редакції від 28 червня 1996 року) гарантується кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Згідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, «що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому».
Відповідно до статті 2 Закону N 1382-IV (в першій та єдиній редакції) вбачається, «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження». Згідно до статті 3 Закону № 1382-IV (в редакції від 02.09.2014 року): «реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла».
Отже, на мій переконливий погляд, відмітка у паспорті про реєстрацію не має ніякого значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, оскільки така реєстрація лише є процедурою внесення особою місця свого проживання, тобто є лише технічною процедурою обліку громадян.
Цікаво буде проаналізувати судову практику ВССУ та ВСУ з цього приводу починаючи з 2008 року по даний час.
Проаналізуємо правові позиції ВССУ на підтвердження, що відмітка в паспорті підтверджує факт постійного проживання.
1) Згідно до Ухвали ВССУ від 31.08.2011 року (ЄДРСРУ № 18177536, провадження № 19979св11, (судді Гвоздик П.О. Гримич М.К., Остапчук Д.О., Савченко В.О., Черненко В.А.) вбачається:
«Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу.
За змістом вказаної норми місцем проживання особи є її місце реєстрації за певною адресою.»
…
Офіційний ВССУ також звернув увагу на значення відмітці про реєстрацію в паспорті. Так у пункті 1 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму листі від 16 травня 2013 року за №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснив: «Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи». У випадках, якщо встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК, суди не повинні задовольняти вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Безумовний висновок з цього пункту визначає, що у разі, якщо у спадкоємця в паспорті є відмітка про місце реєстрацію, він є таким, що прийняв спадщину, а отже й постійно проживав зі спадкодавцем на момент смерті.
2) Згідно до Ухвали ВССУ від 11.09.2013 року (ЄДРСРУ № 33436102, Провадження № 6-20940св13, судді Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Лесько А.О., Червинська М.Є., Черненко В.А.) вбачається:
У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив доводи відповідачки про те, що після смерті батька вона була зареєстрована за місцем відкриття спадщини, тому лише вона і її мати прийняли спадщину, відтак, висновки апеляційного суду з посиланням на певні докази того, що ОСОБА_4 тимчасово виїжджала за межі України, не спростовують факту прийняття спадщини ОСОБА_4 згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
3) Згідно до Ухвали ВССУ від 19.03.2014 року (ЄДРСРУ № 37800238, Провадження № 6-274св14, судді Євграфова Є.П., Горелкіна Н.А., Журавель В.І.) вбачається:
«Аналіз положень ст. 29 ЦК України та ст. ст. 3, 6, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свідчить, що постійним місцем проживання особи є зареєстроване з дотриманням установленого порядку реєстрації на території адміністративно-територіальної одиниці приміщення, зокрема квартира, у якій ця особа проживає понад 6 місяців протягом року.»
4) Згідно до Ухвали ВССУ від 14.05.2014 року (ЄДРСРУ № 38760544, Провадження № 6-609св14, судді Наумчук М. І., Ізмайлова Т. Л., Нагорняк В. А., Мостова Г. І., Остапчук Д. О.) вбачається:
«Статтею 3 цього Закону передбачено: що реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
За змістом вказаних норм права, постійним місцем проживання особи є місце, за яким зазначена особа зареєстрована у встановленому порядку.»
5) Згідно до Ухвали ВССУ від 23.07.2014 року (ЄДРСРУ № 39891673, Провадження № 6-19408св14, судді Колодійчук В.М., Висоцька В.С., Кафідова О.В., Писана Т.О., Фаловська І.М.) вбачається:
«Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу.
За змістом вказаної норми місцем проживання особи є її місце реєстрації за певною адресою.»
6) Згідно до Ухвали ВССУ від 03.09.2014 року (ЄДРСРУ № 40407560, провадження № 6-24007св14, судді Мостова Г.І., Наумчук .І., Остапчук Д.О.) вбачається:
«Постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено відміткою у паспорті відповідно до п. 5 ч. 6 Положення про паспорт громадянина України, а також іншим документом згідно із абз. 8 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Отже, відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у випадках, коли місце реєстрації особи-спадкоємця не співпадає із останнім постійним місцем проживання спадкодавця, є правомірною»
7) Згідно до Ухвали ВССУ від 11.02.2015 року (ЄДРСРУ № 42845120, Провадження № 6-30507св14, судді Ткачук О.С., Висоцька В.С., Гримич М.К., Умнова О.В., Фаловська І.М..) вбачається:
«Крім того, вказуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що на час прийняття спадщини позивач фактично проживав у квартирі, не звернув уваги на довідки комунального підприємства «Жилкомсервіс» про реєстрацію позивача у квартирі з 1991 року до даного часу разом з батьком і матір'ю, що свідчить про фактичне прийняття ним спадщини відповідно до статті 1268 ЦК України, у зв'язку з чим звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не є обов'язковим.»
В той же час, у наступній частині розглянемо протилежне застосування норм матеріального права з цього питання …
Павло Хомяк, директор ЮК «Антарес» ® (м. Дніпропетровськ)
